Читати книгу - "Право на другий шанс, Тая Смоленська"

Я помічаю їх ще здалеку. Власного чоловіка складно не впізнати, особливо коли саме я випрасувала вранці йому ці сорочку і штани. 
 
Напевно, варто зізнатися, що я до останнього вірила, що у нього призначена тут ділова зустріч, а я всього лише дурна ревнива дружина, але ... 
 
Вони сидять на тирасі і мило про щось воркують. Я збиваюся з кроку, моя впевненість в мить розлітається на дрібні частинки, а в груди немов встромили шматок розпеченого заліза. 
 
Так боляче. 
 
Господи, як же боляче. Не знаю як не вмерла ще. Просто тут. На місці. Захід сьогодні неймовірно гарний, відмінний день для смерті. 
 
Я на автоматі пересуваю ногами, підходячи все ближче і ближче. Гул у вухах наростає, все тіло покриває дрібна неприємна дрож. Мене починає нудити, але я вперто йду вперед, з силою впиваючись пальцями в ручки сумочки. 
 
З ним та ж блондинка, що і тоді біля готелю. Молода. Красива. Ніби щойно прямо з салону. Артему подобаються барбі з силіконовими грудьми? Адже раніше в їхній бік навіть не дивився... 
 
Дівчина кокетливо посміхається моєму чоловікові і дзвінко сміється. Його обличчя я не бачу, тому що він сидить полубоком до мене.

У нас сьогодні вранці була близькість і відразу після цього він вирушив на зустріч зі своєю коханкою. Так низько мене ще ніхто не опускав. Такої зради від близької мені людини я ніколи не очікувала пізнати. 
 
І знову це мерзенне почуття. Відраза від власного тіла, яке Артему вдалося спаплюжити. Шкіра починає горіти, мені хочеться розчесати її до крові. Щоб стерти сліди його дотиків. 
 
Я зупиняюся в декількох метрах від них, але розчути про що вони розмовляють неможливо. На мене ніхто не звертають уваги. Ну, звичайно, що їм якась перехожа, коли у цих голубків така цікава розмова. 
 
Хочеться, звичайно, закотити скандал. Вліпити чоловікові ляпаса. Перекинути цей самий келих з вином, який дівчина стискає своїми тонкими витонченими пальчиками, на її білу блузу. Насолодитися тим, як червона пляма в'їдається в тканину, але це буде занадто просто. А ще безліч жалісливих поглядів в мою сторону від відвідувачів будуть принизливі. 
 
Яка бідолаха, чоловік-красень завів коханку!  - Так і чую їх думки. 
 
Я до болю прикушую губу, змушую себе відвернутися, тільки коли бачу як Артем накриває своєю долонею руку дівчини, нахиляючись вперед корпусом, щоб щось їй сказати. Вона виглядає такою схвильованою. В очах іскриться блиск передчуття. Напевно шепоче їй всякі непристойності. Він таке любить.                                                                                      
 
Що ж, пора ретируватися.                                         
 
Я розбита. Абсолютно. Нікого навколо не помічаю, через сльози в очах все розмито. Насилу знаходжу де в поспіху залишила свій позашляховик. Кілька хвилин сиджу, просто витріщаюся в одну точку. Потім від'їжджаю подалі від ресторану, щоб Артем не зміг мене помітити і дозволяю собі нарешті піддатися почуттям.

Реву, не стримуючись. Серветка за серветкою летять на килимок. Дістаю нову, некрасиво сморкаюся в неї, мну і знову кидаю на гумовий килимок. 
 
Злюся. Виміщаю свою лють на нещасне кермо, кілька разів з силою б'ючи по ньому долонями. У мене починається справжня істерика. Тому що цього разу немає ніяких сумнівів, що це Артем і що їх з незнайомкою пов'язує щось більше, ніж просто дружба або ділові стосунки. 
 
Покидок! Який же він покидьок! Щоб у нього все нижче пояса відсохли. Кобель такий. 
 
Коли всі сльози виплакала на сьогодні, я нарешті знаходжу в собі сили, щоб вести машину. Додому їхати не хочу. Та й будинок тепер не здається мені теплим і затишним місцем, швидше за кам'яну потворну брилу посеред галявини. 
 
За що ж ти так зі мною, Артеме? 
 
Я довго петляла по вулицях. Потім і зовсім виїжджаю за місто і вдавлюю педаль газу в підлогу. Швидкість впорскує в кров адреналін, витісняючи на час з мене ту біль, що засіла в грудях і не залишає. 
 
Тупа ненависна біль. Яка затьмарює розум і розриває на шматки. 
 
Тишу в салоні розриває мелодія мого стільникового. Я кидаю погляд на вільне пасажирське сидіння, куди кинула телефон і помічаю на дисплеї: «Коханий чоловік». 
 
- Іди на хрін, коханий чоловік, - гірко сміюся я, ігноруючи його дзвінки. Час - пів на дванадцяту ночі. - Так швидко впорався? Старієш, Алієв, а раніше всю ніч міг провести зі мною в ліжку.
 
Але незважаючи на своє бажання опинитися якнайдалі від чоловіка, я, порушуючи правила, перетинаю дві суцільні і розвертаю машину в сторону міста. Додому добираюся до півночі. Глушу мотор і ще кілька хвилин сиджу в салоні, намагаючись повністю зібратися з думками, приховавши ту бурю, що зараз була всередині мене. 
 
Я дограю свою роль до кінця. 
 
Не буду ображеною кинутою нещасною жінкою. Ні. Тільки не я. Хотів показати всім яка ми примірна сім'я, Алієв? Відмінно. Я покажу тобі. Головне, щоб ти не вдавився від отриманих вражень. 
 
У будинок входжу тихо. Трохи куйовджу волосся і відриваю верхній гудзик від сукні. Нехай у нього закрадеться сумнів, що я вірна йому. 
 
У вікні спальні горить світло, я знаю що він не спить. Сходинка за сходинкою наближаюся до нього. Серце гуркоче, немов божевільне, і чим ближче я підходжу до нашої спальні, тим важче мені дається контроль над собою. 
 
Я майже не тремчу коли штовхаю двері і входжу всередину освітленої кімнати ...