Читати книгу - "Право на другий шанс, Тая Смоленська"

Артем виглядає замисленим і відчуженим. Він по пояс прикритий ковдрою. Тіло у нього завжди було ідеальним: міцні м'язи, сексуальні кубики на животі. Я могла годинами роздивлятися його. Але не сьогодні. Сьогодні мені хочеться щоб він зник. Назавжди. 
 
Артем мазнув по мені поглядом, але мій пошарпаний вигляд його, судячи з усього, не збентежив. Мріє про свою коханку? Цікаво, ті відрядження, в які він їздив, були лише приводом? Насправді він проводив час з нею? 
 
На негнучких ногах я підходжу до шафи і кидаю погляд на своє відображення.  Шалений блиск в моїх очах не помітить лише сліпий. Ну, або мій чоловік. Якому, здається, плювати на мене. 
 
- Де ти була? Вже пізно? - втомлено питає він. 
 
- З подружкою зустрічалася, - брешу, зустрічаючись з ним поглядами в відображенні дзеркала. 
 
- Ти плакала? Щось відбулося? - він підводиться на ліктях і тепер уже уважно оглядає мене. Якби не бачила сьогодні все своїми очима, вирішила б що він і справді піклується і хвилюється про мене. 
 
- Ні, - качаю головою і тремтячими руками розстібаю гудзик за гудзиком на своєму сарафані. - Вирішила освіжити парфум, відволікалася на сигнал машини і пшикнула його прямо в очі. Добре що в пробці стояла, - вигадую на ходу. - Тепер очі ще кілька днів такими будуть. 
 
 - Поль, ти занадто безтурботна. Не примушуй мене шкодувати про покупку автомобіля. Ти і так не найкращий водій, - хитає він головою, дивлячись на мене з докором в своїх злегка розкосих очах. 
 
Я не сперечаюся, тому що тут він має рацію. Ми тому так довго відкладали покупку другої машини. Я якось сіла за кермо, Артем вирішив навчити мене їздити, і ...  я мало не з'їхала в кювет, благо реакція у мого чоловіка відмінна. Після цього і я, і він були так налякані, що я ще довго навіть не заїкалися про можливість почати водити. Тим більше по заповненим машинами вулицями.       
 
- Ходи до мене, - він простягає руку в мою сторону, мені ж ледве вдається стримати незворушне обличчя і не скривитися. Торкатися його не хочеться.                                          
 
- Я втомилася і хочу прийняти душ, - вимовляю байдуже, залишаючись в одній нижній білизні. Помічаю як в очах Артема загоряється іскра бажання. Не наситився за сьогодні? Вранці ж зі мною був, потім помчав до ляльки своєї, а зараз ось знову готовий до постільних ігор.                          
 
- По-о-оль, - хрипко простягає він, але я ніяк не реагую на його натяки. Мну в руках сарафан, закидаю його на полицю в шафу і, не звертаючи ніякої уваги на чоловіка, йду в ванну кімнату. Вперше за той час що живемо в цьому будинку закриваю двері на засувку. 
 
- Мерзотник, - шепочу я, стягуючи з себе нижню білизну. У відображенні дзеркала на своєму тілі знаходжу кілька синців і червону пляму на шиї від поцілунку Артема, які він залишив мені вранці. 
 
Мене пересмикує від усвідомлення того, що він був зі мною, потів пестив і цілував іншу жінку, а тепер він знову прийшов в нашу ліжко як ні в чому не бувало. 
 
Я намагаюся тримати себе в руках і не зірватися на істерику. Вірніше не так, істерика вже повним ходом змітає все навколо  мене, але мені поки вдається стримувати її і не дати вирватися назовні. Я можу, звичайно, влаштувати скандал. Це так просто. Виставити його з валізами. Але я не істеричка. Я звикла тримати все в собі. Зірватися набагато простіше, ніж грати в байдужу ляльку. Але мені потрібно кілька днів на роздуми. Ну, і для того щоб зняти залишок грошей з рахунків. Аліменти ж ніхто не відміняв. Удар в серце за точно такий же удар. 
 
Я регулюю воду і стаю під душ.                                                            
 
Краплі теплої води трохи приводять мене до тями. У душовій кабінці я перебуваю довго, до тих пір, поки на мене не починає литися холодна вода.                                   
 
Я повертаю кран на змішувачі і тягнуся за рушником. У цей момент чую як Артем смикає ручку дверей, намагаючись зайти до мене. Роблю вигляд, що не помічаю його спроб проникнути в ванну кімнату. Наспіх витираюся, а потім просто притуляюся спиною до холодного кахлю і чекаю, коли він піде.                  
 
Може піти спати в іншу кімнату?                                           
 
Ні, так не піде.                          
 
Я збираюся з духом, натягую на себе піжаму і тихо крадуся в спальню. Сподіваюся, що чоловік заснув. Його увага мені сегоня ні до чого. Мені потрібно багато чого продумати і встигнути зробити. Попереду два вихідних, Арем буде вдома, підготуватися до своєї втечі не вийде. Доведеться дочекатися понеділка. 
 
У кімнаті темно. У напівтемряві навпомацки знаходжу ліжко, відкидаю край ковдри і майже не дихаю. Тільки прикриваю очі, як на живіт лягає важка долоня Артема, він різко притягує мене, підминає під себе, придавлює мене своєю вагою до ліжка і хрипко шепоче на вухо: 
 
- Хочу тебе, Поль. Так сильно хочу ... Прямо зараз ...