Читати книгу - "Наложниця Темного Лорда, Анні Флейм"

— Ану геть звідси, негідники! — лунає роздратований жіночий голос.

З переляку я мало не зісковзую назовні, лише останньої миті встигаю вчепитися у віконні стулки. Зиркаю назад і бачу свою невідому спасительку. Не стара, але вже й не молода світловолоса жінка у закритій темній сукні з довгими рукавами стоїть у дверях, вперши руки в боки. А найцікавіше — те, що тіні дійсно злякалися її. Шубовснувши по стінах, вони забиваються в найвіддаленіший від жінки куток, і через це в кімнаті навіть начебто світлішає. А за мить її взагалі заливає м'яке тепле світло, тому що з-за плеча незнайомки випорхує сяючий метелик і сідає на верхній край дзеркала поряд з нею.

Жінка переводить погляд на мене. Я вдивляюсь в її обличчя з тонкими і правильними рисами та розумію, що молодою вона була дуже вродлива.

— Вибач, дитино, — вже м'якше додає жінка. — Тіні всіх новеньких так перевіряють.

— Перевіряють? — ошелешено перепитую я.

— Так, — незнайомка недбало маше рукою, — напряму завдати шкоди вони не в змозі, а от налякати… — вона примружується і киває в мій бік, — бачу, я вчасно зайшла.

Мені раптом стає ніяково, але відповісти я не встигаю.

— Давай всередину, а то застудишся ще. 

Інтонації в голосі жінки дуже схожі на ті, що лунали в голосі матінки, і це спонукає мене виконати наказ раніше, ніж я розумію його зміст. Тільки-но опустивши ноги на холодну підлогу, я здригаюся від різкого клацання за спиною — вікно саме зачинилося. Незнайомка тим часом зникає у темряві по той бік відчинених дверей, але вже за мить я чую звук коліщаток, що котяться кам'яною підлогою. Жінка вкочує до кімнати невеликий столик з кількома накритими серветками тарілками. І тільки-но я відкриваю рота, як вона знову мене випереджає, відповідаючи на невимовлене питання:

— Можеш звати мене Айна.

— Амалія… Лія, якщо вам так буде зручніше, — чемно відповідаю я, роблячи пару кроків їй назустріч. Ця жінка чомусь не викликає в мене ані краплі страху. — Куди я потрапила?

— До замку Темного Лорда, — жінка відповідає мені так, ніби вже настільки звикла до цього питання, що втомилася на нього відповідати. — Схоже, тебе хтось прокляв або ти сама промовила те, чого казати не слід.

— Є таке, — мені знову стає ніяково.

— І як так вийшло? — Айна уважно дивиться на мене, але в її голосі не чути ані тіні цікавості. Тепер в мене виникає відчуття, ніби вона заздалегідь знає відповідь.

— Ну... Так вийшло, — зітхаю я.

— Зрозуміло, — рівно відповідає жінка. — Що ж, не ти — перша, не ти — остання.

Вона акуратно стягує з тарілок серветки, і я бачу на тарілках їжу — м'ясо, овочі, фрукти, хліб. Все таке просте, знайоме і дуже апетитне. Тільки зараз я розумію, наскільки встигла зголодніти, бо з самого ранку нічого не їла. Напередодні весілля зовсім не було апетиту, а зараз ще й невідомо, скільки часу минуло з моменту мого викрадення.

— Поїж, дитино, — підкотивши столик до ліжка, несподівано лагідно промовляє Айна.

Чи не отруїти вона мене хоче? З чого така лагідність? Уважніше придивившись до обличчя жінки, я бачу в її сірих очах співчуття та… сум. Чи може мені це просто здається? А якщо ні, то що вона знає про мою долю таке, чого ще не уявляю собі я? Якщо мені дійсно доведеться стати наложницею — від думки про це в мене холодіє в грудях — то таке життя передбачає не надто багато несподіванок.

— Отже, ти сама на себе накликала лихо? — продовжує допитуватися Айна, коли я нарешті сідаю на ліжко та підтягую до себе столик.

— Так, — я киваю, вирішивши розповісти все, як є.

Навіть якщо ця жінка здатна чимось мені зашкодити — наразі я нічого не зможу їй протиставити. А от побути слухняною, чесною та завоювати її довіру можна й спробувати — раптом це допоможе мені якщо не втекти, то більше дізнатися про місце, куди я потрапила.

— Мене хотіли видати заміж за нелюба, а я взяла, та й бовкнула, що краще хай мене Темний Лорд забере.

— І таки забрав... — підсумовує Айна, після чого відходить від мене і, схрестивши руки на майже пласких грудях, спирається спиною об одвірок.

Вона поводиться настільки відсторонено, але при цьому спокійно та розслаблено, що я розумію — ця жінка явно не прислуга. Принаймні — для мене. Але хто вона тоді? Це питання крутиться на язиці, але поставити його мені поки що не вистачає сміливості.

— І варто воно того було? — чомусь в її питанні мені чується докір.

— Не знаю, — тихо відповідаю я.

— Тобто, ти не розумієш, на що зголосилася? Ти взагалі знаєш, хто такий Темний Лорд?

— Всяке говорять, — розмова не дає мені зосередитися на їжі, тому я просто складаю руки на колінах та піднімаю погляд на Айну. — Що він — найсильніший у світі чаклун, жорстокий та безжалісний некромант, а жерці Пресвітлої називають його ще й породженням пітьми та багатьма іншими прізвиськами. Хоча значно частіше ним просто страхають дітей, коли ті не слухаються.

— Хто б сумнівався, — вперше на обличчі жінки з'являється подоба усмішки, щоправда, сумної. — Втім, багато що з цього — правда. Тому тобі пощастило, Ліє. В тебе є кілька днів, аби звикнути до нового становища.

— І яким воно буде? — обережно питаю я, вже зовсім забувши і про голод, і про їжу переді мною. — І чому мені пощастило?

— Пощастило — тому, що Темному Лорду кілька днів буде не до тебе. А щодо твого майбутнього… Якщо коротко — ти маєш народити йому дитину. Для цього він і бере собі наложниць. Народиш — і він відпустить тебе додому.

— А якщо ні?..

— Тоді ти помреш, — лунає спокійна відповідь. — Як і інші, що були до тебе.