Читати книгу - "Розпутний птах ночі, Хосе Доносо"

— У якому він перебуватиме статусі відносно нас?

— Я вже тобі казав. Уся влада сходитиме з нього. Ти маєш сприймати його не стільки як мого представника в Ринконаді, скільки як мене, втіленого в ньому, який житиме серед вас і дбатиме про Боя. Після нашої останньої зустрічі наступного тижня ви не зможете спілкуватися зі мною напряму, а лише через Умберто. Покаранням за будь-яку спробу безпосереднього спілкування буде вигнання.

— Це і мене стосується, твоєї родички?

— Облиш ці дурощі, Емператрис, забудь про родинні зв’язки, зрештою, нас із тобою ріднить лише якась давно забута прабаба. Умберто буде мною серед вас, і лише йому потрібно буде спілкуватися зі мною раз на рік.

Емператрис затріпотіла на сірих диванних подушках із велюру. Її ноги заледве сягали краю сидіння, вона нагадувала розпутну ляльку, яка пахла парфумами «Міцуко».

— Ти не відповів на моє запитання, Херонімо.

— Гаразд, що тоді?

— Те, про що ми говорили між собою, те, що турбує мене, Берту, Мельчора…

— Невже?

— Дивися, щоб не йти манівцями, річ ось у чому — Умберто не є потворою. Він нормальний, пересічний, не особливо привабливий і цілком незначний. Проте ти маєш зрозуміти, що його присутність серед нас буде доволі неоднозначною.

— Чому це?

— Тому що своєю присутністю він постійно нагадуватиме нам про те, ким ми не є. Зрештою ми його зненавидимо.

— Мабуть, твоя правда. Проте роль Умберто серед вас важлива принаймні з двох причин. По-перше, як єдиний нормальний у світі потвор, саме він перейде до категорії виродків, ненормальних, перетворюючи на нормальних вас. Для Боя він стане втіленням потворного.

— Цікаво. А що за друга причина?

— Умберто — надзвичайно талановитий письменник, якому не вистачало спокою і нагоди, щоб повністю розкрити свої творчі здібності. Я доручив йому скласти хроніку світу Боя, написати історію моєї відваги відокремити сина від контексту життя.

Емператрис видихнула клуб диму.

— То Умберто письменник? Я й не знала. Цікаво. Це може виявитися найцікавішим, що є в Ринконаді…

***

Задяки неймовірно щедрому авансу, виплаченому доном Херонімо де Аскойтіа, вони змогли позбутися всього, чим володіли раніше, своїх скромних костюмів, які ховали їхні видатні деформації, своїх сутан і уборів, свого брудного дрантя, своїх циркових, театральних чи бордельних шат, і осісти в Ринконаді зі свіжим гардеробом. Берта принесла з собою чотири валізи, повні черевиків — лакованих, зі шкіри ящірки і крокодила, позолочених вечірніх з підборами-шпильками і без підборів, матованих шкіряних для занять спортом, і навіть одну пару, як пліткували про це з першого дня, з пряжками зі щирих діамантів. Басиліо, акромегалічний головань із дивовижною силою, хизувався футболками із зображенням Супермена, Мерилін Монро, Че Ґевари, атласними купальними шортами, футбольними бутсами з підсиленими шипами, рушниками й халатами з ініціалами чемпіона. Емператрис через пів години після того, як приїхала в маєток, почала приміряти оксамитові тюрбани гранатового кольору, каракулеві фески, солом’яні брилі, шапочки з тюлю кольору мальви, які вона привезла в дюжині коробок. А доктор Асула, чий іспанський акцент із самого початку викликав у всіх повагу, зі своїм єдиним оком, що блищало від щастя практично в центрі його лоба, й руками, що були мов лапи хижого птаха, повісив десять нових костюмів з англійських тканин на вішаки з червоного дерева, обравши з них один не дуже темний і досить легкий костюм, щоб у перший день похизуватися ним у парку, споглядаючи із захватом величні гірські хребти цієї американської країни, куди за шалені гроші його привіз дон Херонімо де Аскойтіа, щоб доглядати за своїм сином.

Після цього почався переполох з обрання кімнат і кабінетів, які кожен оздоблював за власним смаком, використовуючи предмети, які були забрані з подвір’їв і кімнат Боя на користь абстрактної сіризни: делікатні стільчики в стилі директуар, пастельну картину Розальби Карр’єри[38], велетенський захід сонця над декоративними руїнами з підписом Клода Лоррена[39], венеційські комоди, декоративні меблі з маркетрі, гардини з тьмяного шовку, генуезького оксамиту, туалю, які віддавали тому, хто найголосніше вижчав або найсильніше штовхався. Басиліо, якого не цікавили ці дрібнички, всміхався — на підлозі своєї кімнати він розстелив пречудовий спальний мішок від Еберкромбі й Фітча, стіни прикрасив фотографіями футбольних команд і музичних гуртів, а в сусідній спальні повісив боксерську грушу для тренувань.

Було літо. Цикади задавали тон звичного концерту спеки у величному парку. Потвори, яким не настала черга наглядати за Боєм, поодягали купальні костюми і пішли до басейну. Берта своїми широкими, ніби коріння, руками натирала олією багряні згустки Мельчора, а він натомість натирав Берті її нерухомі ноги, аж до самих ступнів, взутих у черевички з блискітками. Вони мовчки лежали одне біля одного із заплющеними очима під темними окулярами й засмагали. Із затінку Емператрис казала Мелісі, що оскільки вона була альбіноскою, то не могла повністю виставляти себе під промені сонця:

— Це станеться, от побачите, вони ще одружаться, до того ж Берта сказала мені, що я буду її кумою. У мене є одна моделька з егретом, якраз те що треба. Ті, хто утримувався від плавання, пили коктейлі під кольоровими парасольками або грали на лугу в крокет чи футбол. Ларрі й міс Доллі, закінчивши зі своєю роботою з укладання Боя спати, розляглися в коридорі. Кожному своє, так чи інакше, — шепотіла Берта, — щодо мене, то цього Ларрі ні за які гроші не треба, такий довгий, фу, — а Емператрис, яка шукала своїм собачим язиком вишеньку на дні келиха свого Мангеттена, кивала:

— Треба мати дійсно збочений смак. Ларрі, та ні за які гроші.

15

З погляду науки, як зазначали про це експерти, народження Боя було цілковитим відхиленням від норми: цей гаргоїлізм, через який усе його тіло було скорчене, а ніс і щелепа — гачкуваті, ця заяча губа, що, немов м’якуш плоду, розтинала його обличчя аж до піднебіння… Неймовірно, неприпустимо, — казали лікарі, — діти-гаргульї живуть кілька днів, щонайбільше тижнів, а цей випадок заячої губи геть нечуваний, цей горб, ці ноги, здається, що в цьому тілі присутні всі можливі дефекти, ні, доне Херонімо, вам варто змиритися з думкою, що ваш син помре, й мабуть на краще, уявіть, яка буде доля в такої істоти.

— Подбайте про те, щоб він не помер. Доля мого сина — це мій клопіт.

Його європейські агенти знайшли в Більбао одного з шанованих експертів із таких випадків, доктора Крисофоро Асулу, який і сам страждав на кілька фізичних вад. Зі слів, якими його вмовляли приїхати, він зацікавився випадком. Цікавість зросла