Читати книгу - "Розпутний птах ночі, Хосе Доносо"

Уночі, коли потвори вилізають зі своїх нір і приходять у парки й пустища на околицях міст, Умберто Пеньялоса чатував на окремих огидних істот, і якщо їхнє самітництво ще не знищило в них решти розуму, наймав їх на службу до Боя. Так він знайшов Берту, в якої була паралізована вся нижня частина тіла, яку вона тягла за собою, ніби хвіст ящірки, силою своїх гіпертрофованих рук; ця особа була відомою в усіх найдешевших кінозалах району, де вона, розлігшись на дерев’яних лавах, пожирала очима мудрість кінофільмів. Чи, скажімо, Мельчор, що читав газети й журнали у своїй печері на звалищі й нагадував суцільну малинову пляму зі згустками, що стирали всі риси його обличчя. Зрештою, для Умберто Пеньялоси стало питанням честі постачати дону Херонімо щоразу більш чудернацькі екземпляри, унікальні створіння з покрученими носами і щелепами і хаотично розкиданими по всьому роту жовтими зубами, акромегалічних гігантів, прозорих, ніби примари, альбіносок, дівчат із пінгвінячими кінцівками й кажанячими вухами, персонажів, чиї дефекти перебували за межами негарності, а отже могли перейти до шляхетної категорії потворного.

Незважаючи на усамітненість потвор, між ними швидко почали ширитися чутки, що один екстравагантний добродій пропонує чудернацькі суми грошей за їхні послуги. Відтак, через деякий час Умберто Пеньялосі вже не доводилося пірнати в міську ніч, щоб висмикувати потвор із їхніх нір, адже вони стали сходитися самі, без запрошення, до дверей будинку дона Херонімо, збираючись надворі в галасливу юрму, в очікуванні аудієнції, виставляючи високу ціну за те, що донедавна було їхнім тягарем, випрошуючи посади, місця, роботи, будь-якого куточка в цьому світі без принижень, який пропонував їм цей сеньйор. Дон Херонімо отримував листи, телеграми, звіти, детальні описи, фотографії. Потвори стікалися звідусіль: спускалися з гір, вибиралися з лісів і вилізали з підвалів, вони прибували з найдальших регіонів і навіть із-за кордону, щоб вимолити собі перепустку до раю, який створював дон Херонімо де Аскойтіа.

У кабінеті поруч із бібліотекою дона Херонімо Умберто Пеньялоса проводив із цим натовпом співбесіди, радіючи його розмаїттю. Найвинятковішим екземплярам він дозволяв заходити в бібліотеку, там після огляду й розмови з ними дон Херонімо давав їм на підпис угоду або виганяв. Виганяв він, зрештою, небагатьох. Ішлося головне не про те, щоб оточити Боя потворами, свідомими того, що вони роблять, але й надати цим потворам першої категорії «суб-потвор», які б їх оточували, прислуговували їм пекарями, молочарями, теслями, бляхарями, городниками, робітниками, усе заради того, щоб світ нормального залишився якомога далі і зрештою зовсім зник.

Із цією «елітою» потвор першого класу, яка дбатиме про Боя й виховуватиме його, Херонімо проводив делікатну роботу, намагаючись переконати в тому, що бути аномальним, потворним не є нижчою стадією розвитку роду людського, щодо якої інші мають право на зневагу і співчуття; ці реакції, — пояснював дон Херонімо, — є лише первинними і ховають за собою двоякість нечуваних доти почуттів, дуже схожих на заздрощі чи соромітний еротизм, який викликають у них такі дивовижні істоти, як вони, — потвори. Тому що нормальні люди наважуються сприймати лише звичну шкалу, що відділяє гарне від негарного, що кінець-кінцем є лише відтінками одного й того ж. Потвора ж, навпаки, — пристрасно підкреслював дон Херонімо, надихаючи їх своїм містицизмом, — належить до іншого виду, привілейованого виду з власними правами й особливими канонами, які виключають поняття краси й огидності як маловажливі категорії, адже потворність, по суті, є кульмінацією обох цих якостей, узагальнених і доведених до абсолюту. Нормальні люди відчувають страх перед незвичним, а тому вони закривають у спеціальних установах чи циркових клітках, тиснучи зусебіч своєю зневагою, щоб позбавити їх їхньої сили. Але він, дон Херонімо де Аскойтіа, поверне їм їхні привілеї, подвоїть їх, помножить стократно.

Із цією метою, а також як відшкодування за те, що вони служитимуть Бою, — такій самій потворі, яка, втім, на відміну від них ніколи не мала пізнати приниження від життя у світі жорстоких людей, — він готував свій маєток Ринконаду, чиїми подвір’ями й осінніми алеями в щасливі часи гуляло його досконале кохання, яке могло привести у світ лише таку чарівну істоту, як Бой. Хлопчик мав рости, не виходячи за межі цих геометричних сірих подвір'їв, не знаючи нікого, крім своїх слуг, які мали з першого дня вчити його, що він був початком і кінцем цієї створеної спеціально для нього космогонії. Він не міг і не мав під жодним приводом запідозрити нічого іншого чи пізнати ту руйнівну ностальгію за насолодами, яких знали вони, слуги, і яких їх позбавили через те, що вони народилися й жили у світі, не прилаштованому під них. Та чи варто було, — почали запитувати потвори, — жертвувати собою заради уявного стирання світу, існування якого, на жаль, уже зробило їх жертвами? Що вони робитимуть з тією щедрою платнею і непохитною впевненістю у власній вищості, якщо доступ вони матимуть лише до абстракції подвір’їв і спорожнілих кімнат, де зростатиме Бой? Ні, ні, ні… Зрозумійте, — закликав їх дон Херонімо, крім свого заробітку ви отримаєте всю Ринконаду, де ви зможете організувати власний світ із власною мораллю, політикою й економікою, з усіма обмеженнями і свободами, які вам замануться, з усіма насолодами і стражданнями, які спадуть вам на думку, — він давав їм повну свободу вигадати власний лад чи безлад, так само як він вигадував власний порядок для свого сина. Вимога лише одна: Бой ніколи не повинен запідозрити існування страждання і насолоди, щастя й недолі, від яких захищали стіни його штучного світу, а ще щоб він не чув звуків музики, що долинають здалеку.

Не всі розуміли складних намірів дона Херонімо. Дехто, наляканий цими вимогами, повернувся до своїх схованок у диких закутках, до своїх печер серед кущів ожини, до монастирів і цирків. Проте деякі слухали і вчували. Емператрис, до прикладу, ставила багато дуже слушних запитань. Її найняли першою. Вона доводилася дону Херонімо родичкою і належала до однієї зі збіднілих гілок його родини, та попри це мала достатню освіченість, яку вона підтримувала читанням журналів і книжок. Вона керувала майстернею з шиття вишуканої спідньої білизни, де незважаючи на свій зріст хлопчика-мізинчика, свою величезну голову, слинявий рот, ікла й подвійне підборіддя, як у бульдога, наганяла на робітниць жах. Вона керуватиме Боєвим герметичним домом. Вона була єдиною потворою, яка спілкувалася з доном Херонімо на рівних, адже як родичка, хоча й далека, мала до нього особистий доступ, оминаючи кабінет секретаря, який чергував поруч із бібліотекою.

— А як щодо Умберто?

— Що тебе цікавить про Умберто?

Вона запалила