Читати книгу - "Останній дон"

Данте тепер був спокійний. Не зі страху, а з обрахунку.

— А дон знає про все це лайно?

— Так, — потвердив Джорджіо, — але ти й далі його улюбленець.. Він каже, що це мине само собою, що ти ще молодий. Що ти навчишся. Я не хочу розповідати йому, що в тебе кривавий писок, він надто старий. Ти його онук, твоя мати його донька. Така вістка розіб'є йому серце.

— У дона є серце! — знову зареготав Данте. — Піппі Де Лена має серце, Кросс має паскудне серце, в моєї матері розбите серце. А чи є те серце в мене? А в тебе, дядьку Джорджіо, є серце?

— Звичайно, я он і досі панькаюся з тобою.

— Отже, я єдиний, хто не має того клятущого серця? — спитав Данте. — Я люблю свою матір і свого діда, а вони обоє ненавидять одне одного. Мій дід, як я росту, любить мене дедалі менше. Ти, Війні й Петі навіть відвертаєтесь від мене, дарма що ми однієї крові. Невже ви гадаєте, що я нічого не бачу? А я й далі люблю вас усіх, хоча ви ставите мене нижче за того проклятого Піппі Де Лену. Невже ви гадаєте, ніби в мене нема жодної клепки?

Джорджіо був приголомшений цим вибухом і стривожився, бо Данте казав правду.

— Про дона ти помиляєшся, він дбає про тебе, як і давніше. Так само й Петі, Вінсент і я. Невже ми бодай коли-небудь не шанували тебе як родича? Дон, звісно, трохи відчужений від усього, але ж він дуже старий. Щодо мене, то я просто застерігаю тебе задля твоєї безпеки. Твоя робота дуже небезпечна, слід стерегтися. В неї не можна вкладати своїх особистих почуттів. Інакше станеться лихо.

— А Війні й Піт знають про це все? — запитав Данте.

— Ні, — знову збрехавши, запевнив його Джорджіо. Вінсент розмовляв із Джорджіо про Данте. Петі ні, але Петі природжений убивця. Проте й він не любив товариства Данте.

— А є ще якісь нарікання на мою роботу? — запитав Данте.

— Ні, і не дуже ображайся на мої слова. Я раджу тобі як дядько. Та водночас і промовляю до тебе з того місця, яке я посідаю в «родині». Більше ти нікому не робитимеш «причастя» або «конфірмації» без згоди «родини». Ти зрозумів?

— Так, — кивнув Данте, — але я й далі зостаюсь «молотом» номер один, еге?

— Поки Піппі повернеться зі своєї невеличкої відпустки, — відповів Джорджіо. — Все залежатиме від твоєї роботи.

— Я втішатимуся своєю роботою менше, якщо це те, чого ти хочеш. Гаразд? — проказав Данте, приязно поляскавши Джорджіо по плечах.

— Добре. Завтра ввечері повези свою матір кудись обідати. Підтримай їй товариство. Твоєму дідові це сподобається.

— Авжеж, — погодився Данте.

— Вінсент має один зі своїх ресторанів в Іст-Гемптоні, — провадив далі Джорджіо, — ти можеш повезти матір туди.

— Їй що, погіршало? — рвучко озвався Данте.

— Вона не годна забути минувшини, — стенув плечима Джорджіо. — Чіпляється за давні події, які годилося б забути. Дон завжди каже: «Світ такий, як є, і ми такі, як нас бачать», це його давній вислів. А вона не може з цим змиритися. — Джорджіо приязно пригорнув Данте: — А тепер забудьмо про цю розмову. Я не люблю вичитувати, — закінчив Джорджіо, немов дон не давав йому осібних настанов.

Коли в понеділок уранці Данте виїхав, Джорджіо переповів усю розмову донові. Дон зітхнув:

— Який він був милий хлопчик. Що тепер може статися?

Джорджіо мав одну велику чесноту. Він, коли справді хотів, умів говорити відверто, і то навіть із власним батьком, самим великим доном. Тож дав таку відповідь:

— Він забагато говорив про свою матір. І виявляв ворожість до нас.

Батько і син якийсь час помовчали.

— А коли Піппі повернеться, що нам діяти з твоїм онуком? — запитав Джорджіо.

— Незважаючи ні на що я гадаю, що Піппі таки піде на спочинок, — мовив дон. — Данте повинен мати свій шанс стати найкращим, зрештою, він Клерікуціо. Піппі буде радником свого сина, брульйоне на Заході. Коли треба, він завжди зможе порадити Данте: адже Піппі найвправніший і найдосвідченіший. Він довів це у війні з Сантадіо. Але він має доживати віку в спокої.

— «Молот» у відставці, — саркастично пробурмотів Джорджіо, але дон удав, начебто не зрозумів жарту. Спохмурнів і заговорив до сина:

— Ти скоро візьмеш на себе всі мої обов'язки. Запам'ятай, завдання полягає в тому, що Клерікуціо повинні коли-небудь злитися з суспільством, що «родина» ніколи не повинна загинути. Байдуже, яким важким буде вибір.

Вони розпрощалися. Але Піппі повернувся з Сицилії лише через два роки, вбивство Баллаццо на той час повив бюрократичний туман. Туман, що його нагнали Клерікуціо.

Книга 5

Лас-Веґас

Голлівуд

Дестам

Розділ 7

Кросс Де Лена прийняв свою сестру Клавдію і Скіппі Дієра в адміністративній частині особняка, спорудженого на дахові готелю «Ксанаду». Дієра завжди дивувала несхожість брата з сестрою. Клавдія, хоч і не гарненька, зате дуже мила, а Кросс бездоганно вродливий, зі струнким, але атлетичним тілом. Клавдії властива природжена приязність, а Кросс незмінно люб'язний і відчужений! Адже, гадав Дієр, між приязністю і люб'язністю є різниця. Приязність закладена в генах, люб'язності навчаються.

Клавдія й Скіппі сиділи на дивані, Кросс сів навпроти. Клавдія розповіла про Боза Сканнета, потім нахилилась уперед і промовила:

— Будь ласка, Кроссе, вислухай мене. Це не тільки бізнес. Атена моя найдорожча подруга. Вона й справді чи не найкраща людина, яку мені доводилося знати. Атена допомагала мені, коли я потребувала допомоги. І милість, про яку я прошу тебе тепер, важливіша за всі мої попередні прохання. Допоможи Атені вибратися з цієї халепи, і я вже ніколи ні про що тебе не проситиму. — Клавдія повернулась до Скіппі Дієра: — А ти розкажи Кроссові про фінансовий бік справи.

Дієр завжди нападався,