Читати книгу - "Коли закінчиться ненависть, Лада Короп"

 Коли наближаюся до палати Марти відчуваю неабияке хвилювання. Я вчинив паскудно стосовно неї й мені за це дуже соромно. Хай там як Марта була матір'ю моєї дитини, а я вчинив з нею як останній виродок. Я підходжу до дверей палати й бачу що вони трохи прочинені. Дивлюся у щілину й бачу, що Марта спить. Це добре. Їй потрібно відпочивати, а ще це допоможе уникнути зайвих балачок. Тихо заходжу й кладу пакети на тумбу біля ліжка. 

Дивлюся на Марту. Вона справді спить. Її волосся розкидане по подушці, а обличчя бліде та втомлене. Вона починає стикатися, а потім щось шепотіти. Вслухаюся в її слова. 

– Оресте, ні. Не треба. Не роби так зі мною.... Будь ласка....,– починає плакати. Бідна дитина. Вона ще зовсім юна. Тільки зараз чітко розумію, що накоїв. Моє серце здригається від болю. 

Марта продовжує схлипувати уві сні й повторювати моє ім'я. Я сідаю поруч з нею на ліжко. Й починаю перебирати її волосся. Потім гладити по голові. Здається Марта починає заспокоюватись і вже не плаче. Я продовжую гладити її та беру за руку. Вона міцно чіпляється за неї й стискає. Так сиджу досить довгий час навіть не помічаю скільки.

   Раптом Марта починає ворушитися і я бачу що вона прокидається. Обережно витягаю з під її обличчя руку. Намагаюся встати й відійти від неї трохи далі. Марта встає й озирається по сторонах. Її погляд блукає по палаті. Я стою у дальньому кутку. Марта нарешті помічає мене і її очі округляються. Вона кілька секунд витріщається на мене, а потім вираз її обличчя стає схожим на буревій. Вона злиться і я її розумію. 

– Ти? Що ти тут забув? Навіщо припхався? Мучити мене? – кричить Марта з усієї сили.

– Ні, ти все не так зрозуміла. Я знаю про тебе і дитину. Тому прийшов перепросити. Останнім часом моя поведінка була не найкращою, – починаю виправдовуватися.

– Ти ще маєш совість сюди приходити? Ти який принизив та знечестив мене? 

– Марто я справді дуже винен перед тобою. Але якби ж я тільки знав, що ти вагітна, то ніколи б так з тобою не вчинив. 

– Оресте ти не ображаєш тільки вагітних жінок? А як же всі інші? Га? 

– Марто, не перекручуй. 

– Ти грубо вигнав мене. Сказав що не кохаєш. Я так тобі вірила. Думала ти інший... А ти виявився таким жорстоким, – голос Марти зривається. 

Бачу як вона витирає сльози. – Марто, пробач заради Бога. Якщо тобі потрібна якась допомога ти тільки скажи, – промовляю з важкістю. 

– Мені від тебе нічого не потрібно. Нічого. Все що я могла віддала, тобі. Всю свою любов та серце. Забирай, тішся і йди до біса, – схоже у Марти починається істерика. 

– Марто, заспокойся. Я не хочу тобі нашкодити... 

– Йди геть... Ненавиджу тебе....ненавиджу. Ти зламав мені життя. Ніколи не кохав, – Марта кричить й починає кидати в мене предмети. 

У палату зненацька забігає перелякана медсестра, а слідом за нею лікар. Вони щось бурмочуть, а потім виганяють мене з палати. Серед галасу Марти та криків медсестри я тільки чую фразу лікаря. "Вколіть їй дозу заспокійливого, швидко".

   Господи всевишній, що ж я накоїв. Це через мене вона так страждає. Через мою кляту гордість та жагу помсти. На ватних ногах йду до свого автомобіля і сідаю у нього. Руками обіймаю кермо та опускаю голову. Що я накоїв? Згадую, якою світлою людиною вона була раніше і якою декілька хвилин назад. Це не дає мені спокою. Я вбив, знищив почуття невинної дівчини. Їй дуже погано і боляче я це бачив. Клята помста. Що вона з нами зробила, Марто?

   Чорт, чорт, чорт..., починаю бити руками по керму. Спочатку відчуваю неабияку агресію, а потім відчай. Більше не витримую до горла підкочує ком. Я відчуваю, що починаю плакати. Гірко навіть трохи істерично. Вже просто не можу зупинитись.

■■■■■

Ну що мої любі? Здається навіть такі люди як Орест втрачають власну броню. Що думаєте стосовно цього питання?

■■■■■