Читати книгу - "ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло"

Повертаючись до кароокого Карло

Далі дуже поверховий огляд питань, дотичних до значної трансформації мого колеги, коли йому дали владну позицію голови комісії з умовно-дострокового звільнення. Спочатку він справді чудово імпровізував, це було як соло Чарлі Паркера[105]. Він на ходу придумував деталі злочинів і минулого в’язнів — просто на рівному місці. Він робив це без сумнівів чи коливань, із завзятою впевненістю. Проте з часом, схоже, він дедалі сильніше і переконливіше захоплювався своєю новою владною позицією. Він був головою комісії з умовно-дострокового звільнення Стенфордської окружної в’язниці, влади якого боялися арештанти і до слів якого прислухалися колеги. Щойно він отримав привілейовану посаду з можливістю поглянути на світ очима всевладного голови комісії, забулися роки страждань, пережитих цим колишнім упослідженим в’язнем. Виголошена колегам наприкінці слухань промова Карло відкрила душевні муки та відразу, які вселила в нього ця разюча трансформація характеру. Він став гнобителем. Пізніше того самого дня після вечері Прескотт зізнався: йому було огидно через свої слова і повне злиття з роллю.

Цікаво, чи змусить це його проявити позитивні наслідки такої саморефлексії на наступному слуханні комісії у четвер. Чи проявить він більше уваги й милосердя до нової групи в’язнів, що проситимуть про дострокове звільнення? Чи все ж роль змінить людину?

ЧЕТВЕРГОВЕ СЛУХАННЯ КОМІСІЇ З ДОСТРОКОВОГО ЗВІЛЬНЕННЯ

Наступного дня ще четверо в’язнів постали перед повторним засіданням комісії. Усі члени, окрім Карло, були новачками. Крейґа Гейні, що поїхав у Філадельфію через невідкладні сімейні справи, замінила соціальна психологиня Кристина Маслач. Вона тихенько спостерігала за процедурою майже без явних втручань — принаймні цього разу. Секретарка і два аспіранти становили решту комісії з п’яти членів. Крім того, через наполегливі прохання охоронців додатково розглядатимуться різноманітні дисциплінарні заходи щодо серйозних порушників порядку. Курт Бенкс залишається приставом. Начальник Дейвид Джаффе також присутній, щоб наглядати і коментувати у разі потреби. Я знову спостерігаю крізь тоноване вікно і записую засідання для подальшого аналізу за допомогою магнітофону Атрех. Ще одне нововведення: на відміну від учорашнього дня, ми не садимо в’язнів за один стіл з комісією, а примощуємо їх на окремому високому стільці, мовби на п’єдесталі, — так за ними зручніше спостерігати, як під час допитів у слідчих.

ГОЛОДУВАННЯ НЕ СПРАЦЮВАЛО

Перший у списку — нещодавно прибулий ув’язнений 416, який досі голодує. Курт Бенкс зачитує дисциплінарні звинувачення, подані декількома охоронцями. Арнетт особливо розлючений на 416-го. Він й інші охоронці не впевнені, що з ним робити: «Так недовго тут, а вже абсолютно непіддатливий, порушує наш порядок і режим».

В’язень одразу погоджується і не оскаржуватиме звинувачення. Наполягає, що почне їсти те, що подають у в’язниці, лише після призначення юридичного представника. Прескотт прискіпується до його ультиматуму щодо «юридичної допомоги», вимагає роз’яснення.

Ув’язнений 416 відповідає якось дивно: «Я у в’язниці з сумнівною практичною метою, бо підписав угоду, підписувати яку не маю юридичного права через свій вік». Іншими словами, ми або повинні викликати адвоката, який візьметься за його справу і виклопоче звільнення, або ув’язнений й далі голодуватиме, доки не захворіє. І тоді, він пояснює, адміністрація в’язниці змушена буде звільнити його.

Цей кістлявий молодик поводиться перед комісією так само, як і перед охоронцями: вважає себе розумним, незалежним і вольовим. Проте його обґрунтування незаконності ув’язнення — ніби він не досягнув потрібного для підписання угоди віку, даючи інформовану згоду на участь у дослідженні, — з погляду права і обставин, видається дивним для особи, що діяла, керуючись ідеологічними принципами. Попри змарнілий і скуйовджений вигляд, щось у поведінці 416-го не викликає симпатії у співрозмовників — чи то охоронців, чи то інших ув’язнених або членів комісії. Він більше схожий на вуличного безхатька, який викликає у перехожих радше відчуття провини, ніж співчуття.

Коли Прескотт запитує в’язня 416, за що його посадили, той відповідає: «Звинувачення немає, мені його не висунули. Поліція Пало-Альто мене не заарештовувала».

Прескотт розлючено запитує, чи не помилково часом його ув’язнили. «Я був у списку запасних, я...» — Прескотт тепер просто закипає від люті й збентеження. Я усвідомлюю, що не поінформував його про те, як номер 416 відрізняється від інших, що він — нещодавно прибулий «запасний гравець».

«Ти що, на філософа вчишся? — Карло повільно закурює і, певно, задумує нову лінію натиску. — Ти тут філософію розводиш, як тільки з’явився».

Коли один із секретарів сьогоднішньої комісії пропонує спортивні тренування як вид дисциплінарних заходів, а 416-й скаржиться, що його й так змушують занадто багато тренуватися, Прескотт коротко кидає: «Він виглядає сильним, думаю, тренування — ідеальний варіант». Він оглядається на Курта і Джаффе, щоб вони записали це до плану дій.

Нарешті, коли поставили підступне запитання — чи відмовився б він добровільно від зароблених грошей, якби йому надали дострокове звільнення, — 416-й одразу зухвало відповідає: «Так, звісно. Адже я відчуваю, що ця оплата не варта проведеного тут часу».

Для Карло цього вже досить: «Заберіть його». 416-й робить точнісінько те, що автоматично робили до нього й інші: без додаткового наказу він піднімається, простягнувши руки для наручників. Мішок на голову — і його супроводжують до виходу.

Цікаво, що він не вимагає, щоб комісія негайно припинила виконання ним, вимушеним добровольцем, ролі. Він не хоче ніяких грошей — то чому ж просто не скаже: «Я залишаю експеримент. Ви повинні віддати мої одяг і речі, я йду!».

Ім’я в’язня — Клей, але з ним не так просто що-небудь поклеїти. Він непохитно впевнений у власних принципах і наполегливий в обраних стратегіях. Утім він надто вжився в роль в’язня, і тепер, поки його виводять з кімнати слухання справи, не може поглянути на ситуацію збоку і зрозуміти, що ключі від волі у нього тут і зараз — треба лише заявити комісії з умовно-дострокового звільнення, що хоче негайно залишити територію в’язниці, доки він фізично перебуває ще поза нею. Проте тепер ця в’язниця — у нього в голові.

ЗАЛЕЖНІСТЬ - СЛАБКЕ МІСЦЕ

Ув’язнений Пол (5704), наступний у черзі, одразу скаржиться на відсутність обіцяного за хорошу поведінку пайка цигарок. Серед його дисциплінарних зауважень від охоронців: «Постійно проявляє непокору і хамить, бувають напади люті та похмурого настрою, постійно намагається схилити інших в’язнів до непокори й відмовляє їх від співпраці з охоронцями».

Прескотт ставить під питання його так звану хорошу поведінку, яка ніколи не принесе йому