Читати книгу - "Американські боги"

— А тепер по пивку, — видихнув Шакал. Він зняв і викинув гумові рукавички. Скинув темно-коричневий комбінезон у плетений кошик для прання. Тоді підняв картонний лоток, на якому стояли скляночки з червоними, коричневими й фіолетовими зрізами органів: — Будеш?

Чорними сходами вони піднялися на кухню. Кухня була оформлена у біло-коричневих тонах, стримана і респектабельна — ніби родом з 1920-х. Під стіною деренчав величезний холодильник марки «Кельвінатор». Шакал відкрив його і поклав усередину пластикові контейнери зі зразками селезінки, нирок, печінки і серця, вийнявши натомість три коричневі пляшки. Ібіс дістав із заскленої шафи три високих келихи. А тоді жестом запросив Тінь сісти за кухонний стіл.

Потім пан Ібіс налив пиво в келихи і передав один Тіні, один Шакалу. Це було пречудове пиво, гірке і темне.

— Добре пиво, — похвалив Тінь.

— Ми його самі зварили, — сказав Ібіс. — У давнину це робили жінки. Пиво у них виходило краще, ніж у нас. Але тепер нас залишилося тільки троє. Я, він і вона, — Він показав у куток, де в кошику міцно спала маленька черепахова кішка. — Спочатку нас було більше. Та Сет полишив нас у пошуках пригод... двісті років тому? Десь так. Ми отримали листівку від нього із Сан-Франциско у 1905 чи 1906. І більше нічого. А бідний Гор взагалі... — Він замовк, зітхнув і похитав головою.

— Я все ще бачу його подеколи, — сказав Шакал, потягуючи пиво. — Коли йду до машини.

— Я хочу відплатити вам за гостинність, — змінив тему Тінь, — поки я тут. Що скажете робити, те й робитиму.

— Ми підшукаємо щось для тебе, — погодився Шакал.

Маленька черепахова киця розплющила очі і потягнулася. Нечутно перетнула кухню і потерлася головою об Тіневий черевик. Тінь нахилився і почухав їй лоба, вуха і загривок лівою рукою. Вона вигнулась із явним задоволенням, а потім застрибнула йому на коліна, стала лапками на груди і ткнулася холодним носом у його ніс. Потім згорнулася у нього на колінах і знову заснула. Він опустив руку, аби її погладити — теплу, м’яку, приємну. Вона мала такий вигляд, ніби знайшла найбезпечніше місце в світі, і це розраджувало Тінь.

Від пива у Тіні трохи гуділо в голові, і це теж було приємно.

— Підіймайся сходами, побачиш кімнату коло ванної, — сказав йому Шакал. — Вона твоя. Робочий одяг чекає на тебе у шафі. Але певен, ти спершу захочеш помитися й поголитися.

Тінь так і зробив. Він прийняв душ, стоячи у чавунній ванні, і дуже обережно поголився позиченою в Шакала бритвою. Бритва мала перламутрову ручку і надзвичайно гостре лезо — Тінь виснував, що нею зазвичай голять мерців перед відправленням в останню путь. Раніше йому не доводилося брати до рук небезпечну бритву, але зараз все-таки вдалося не порізатися. Він змив крем для гоління і поглянув на себе голого в засидженому мухами дзеркалі ванної. Синці вкривали його тіло: на грудях і руках були свіжі, поверх залишених Свіні-Вар’ятом. Він бачив своє мокре чорне волосся і темно-сірі очі, що недовірливо зиркали з того боку скла, бачив шрами на своїй шкірі кавового кольору.

А потім його рука, так, ніби нею керував хтось чужий, підняла бритву і приклала її лезом до горла.

А це був би вихід, подумав він. Найпростіший вихід. І хіба буде для цього колись краща нагода, ніж зараз, коли тут є ці двоє, які сьорбають собі пиво на кухні внизу, які просто і незворушно наведуть після мене лад і житимуть собі далі як жили? Не буде більше турбот. Не буде більше Лори. Ніяких таємниць і змов. Ніяких кошмарів. Просто тиша, спокій і відпочинок назавжди. Один раз провести від вуха до вуха. Все, що потрібно.

Тінь стояв, притиснувши бритву до шиї. У місці, де лезо торкалося шкіри, виступила крихітна червона плямка. Він навіть не помітив порізу. Ось, дивися, подумав він про себе, і чув ці слова так, ніби хтось нашіптував їх йому на вухо, це не боляче. Лезо загостре, аби боліти. Мене не стане так швидко, що я нічого не відчую.

Раптом двері ванної прочинилися — зовсім трошки, але достатньо, щоб у щілину пролізла голова маленької черепахової киці.

— Мурк? — поцікавилася вона.

— Привіт, — відповів Тінь. — А я думав, що замкнув двері.

Він склав убивчо гостру бритву, поклав її на раковину, промокнув крихітний поріз на шиї туалетним папером. Потім загорнувся у рушник і вийшов у спальню.

Спальню, як і кухню, здавалося, обставляли у 1920-х: поряд із комодом і дзеркалом стояв рукомийник із глечиком. Повітря в кімнаті видавалося на дещицю затхлим, ніби її надто рідко провітрювали, а простирадла були трохи вогкими.

Хтось уже виклав для нього одежу на ліжку: чорний костюм, біла сорочка, чорна краватка, білі майка і труси, чорні шкарпетки. На потертому килимі поруч із ліжком стояли чорні туфлі.

Тінь почав одягатися. Речі були якісні, хоч і не нові. Цікаво, кому вони належали? Чи приміряє він зараз убрання мерця? Чи має він влізти у шкуру небіжчика? Коли закінчив, оглянув себе у дзеркалі. Костюм сидів ідеально: дивовижно, але піджак анітрохи не розходився на грудях, і довжини рукавів вистачало. Тінь заходився поправляти краватку, і тепер йому здавалося, що відображення уїдливо посміхається. Він почухав кінчик носа і відчув справдешнє полегшення, коли двійник у дзеркалі повторив його рух.

Тепер уже зовсім не вкладалося в голові, як він узагалі міг захотіти перерізати собі горлянку. Віддзеркалення і далі посміхалося, поки він допасовував краватку.

— Ну і що? — промовив Тінь. — Ти знаєш щось таке, чого я не знаю?

І одразу ж усвідомив, наскільки безглуздий має вигляд.

Двері рипнули, киця прослизнула у шпаринку, м’яко пройшла через кімнату і застрибнула на підвіконня.

— Неподобство, — звернувся Тінь до тварини. — Я зачинив ці двері. Я точно знаю, що я їх зачинив.

Киця подивилася на нього з цікавістю. Її очі мали темно-жовтий колір, ніби бурштин. Тоді вона зістрибнула з підвіконня на ліжко, згорнулася пухнастим клубочком і заснула на пошарпаному покривалі.

Тінь розчинив двері навстіж, залишив їх так