Читати книгу - "Запасна наречена. У відпустку в інший світ, Анна Лерой"

— Дор, — нагадую я.

— Ага, Дор. Але в них немає нічого спільного, крім віку і несподіваного зриву. Якщо я правильно пам'ятаю, вони навіть не з одного домену. Ріаннон, здається, з Міорна була, це там, звідки знайомий нам Нок. Невеликий домен біля гір, явно відрізняється від величезного Галларна, яким уже не перший термін керують іссейли з Дорів. 

— У вас є династії?

— Що?.. А, лінії успадкування, так, вони в принципі можливі. Щоправда, настільки чітка, як у Дорів, щоб у поколінні або через покоління з'являвся іссейл — це взагалі-то рідкість. Та й сам Герте тільки в парі іссейлом стане. Може, серед його дітей уже нікого настільки сильного й не буде. Хтозна. 

— І що тоді? — чесно, я не зовсім зрозуміла, як і що тут успадковують. — Тобто успадковують іссейли що? Чого вони набувають разом з доменом? Владу? Гроші? Якісь коштовності? Особистий літак?

— Лі-так? Це щось, що літає, чи те, що лікує? — цікавиться Кас не зовсім тим, що треба, а ось Еллі знає відповідь і, напевно, вона надто очевидна для місцевих.

— Можливість нормально жити, хіба ні? — коситься вона на Каса і той згідно киває.

— Хоча популярність у іссейлів теж є, а ще можливість будувати життя, використовувати вітальну енергію без проблем, допомагати й отримувати подяку за це, останнє — це як мінімум приємно! А влада, — він чухає маківку, — ну, якась влада є, дійсно, і все залежить від того, які ти порядки заведеш. Можна, звісно, змусити всіх тобі кланятися, от тільки іссейла замінити легко, а домен — у рази складніше. Тому що доменів на всіх не вистачить. Та й півсотні сейлів скрутить іссейла в рогалик. У далекому-далекому минулому були випадки, коли іссейл влаштовував моторошне свавілля у своєму домені. Але довго такі порядки не тривали. Навіть іссейлу потрібно колись спати, а химерній тіні — зрідка повертатися в загальний потік енергії іссейла... Підгадали момент — і тиць його палицею по голові!

Кас сміється, тримає уявний кийок і б'є по такому ж уявному тирану й деспоту. Еллі фиркає. Напруга не зникає, лише ховається за надто натягнутими усмішками. І мені раптом геть не хочеться слухати ще щось про іссейлів. Абсолютно не хочется. І Морозко... Чорт, так і бачиться мені, як моя бабуся хитає головою і зітхає «диви, який чоловік губиться, працьовитий, серйозний». Але я розвіюю цей образ тієї ж миті. Він фактично чужа мені людина, тобто сейл, незнайомець.

— Так, годі, скиснути ще встигнете, ми йдемо гуляти! А то я й світу вашого не бачила!