Читати книгу - "Буря Мечів"

— Ель,— прошепотів він,— і кролятина!

— Ну, за його світлість! — весело гукнув Ангай Лучник, піднімаючи тост.— Семеро, короля бережіть!

— Усіх дванадцятьох,— пробурмотів Лим Лимонний Плащ. Випивши, він витер піну з вуст зворотом долоні.

З центрального ходу вломився чоловік з повним фартухом помитих овочів.

— Чужі коні в стайнях! — оголосив він, так наче гості не знали.

— Ага,— підтвердив Том, відкладаючи ліру,— і ще кращі, ніж ті троє, що ви віддали.

Чоловік роздратовано кинув овочі на стіл.

— Нічого я не віддавав! Я продав їх за гарну ціну, ще і ялик отримав. І взагалі, ви троє мали їх повернути.

«Так я і знала, що вони — беззаконники,— подумала Арія, дослухаючись. Рука її ковзнула під стіл і торкнулася руків’я кинджала — пересвідчитися, що він на місці.— Якщо спробують нас пограбувати, пошкодують».

— Вони повз нас не проїжджали,— сказав Лим.

— Ну, я їх послав до вас. Ви, либонь, були п’яні чи поснули.

— Ми? П’яні? — Том зробив великий ковток елю.— Ніколи в житті!

— Могли ви й самі їх забрати,— сказав Лим до чоловіка.

— Що, з одним хлопцем? Я вам двічі казав, стара пішла у Вівчарне — помагала Фем розродитися. А це, швидше за все, один з вас надув бідолашній дівчині живота байстрям,— він кинув на Тома кислий погляд.— Я б заклався, що це ти, з тою твоєю лірою, співав отих своїх сумних пісеньок, а сам з бідолашної Фем білизну стягував.

— Якщо пісня так діє на дівчину, що та хоче скинути одяг і відчути на шкірі теплий сонячний цілунок, то невже в цьому винен співець? — поцікавився Том.— І, крім того, їй подобався Ангай. «Можна помацати лук? — я чув, як вона питала.— Ох, який гладенький і твердий! А можна його посмикати, можна?»

— Ти чи Ангай,— пирхнув чоловік,— не робить різниці. Ви так само винні, як і я з тими кіньми. Їх було троє, розумієте? А що один може зробити проти трьох?

— Троє,— презирливо кинув Лим,— от тільки одна з них була жінка, а другий — у ланцях, ти сам казав.

— Здоровезна жінка,— скривився чоловік,— і вдягнена по-чоловічому. А той, що в ланцях... не сподобався мені вираз його очей.

— Коли мені не подобаються чиїсь очі, посміхнувся Ангай над своїм елем,— я одне з них проштрикую стрілою.

Арія пригадала стрілу, яка пролетіла їй повз вухо. Хотіла б і вона стріляти навчитися!

Але чоловік на це не повівся.

— А ти мовчи, коли старші балакають. Пий свій ель і тримай язика за зубами, бо я жінці скажу, щоб тебе ложкою приклала.

— Старші щось розбалакалися, та й не треба мені нагадувати, щоб я ель пив,— сказав Ангай і зробив великий ковток, показуючи, що й без нагадувань упорається.

Арія наслідувала його приклад. Після стількох днів, коли пити доводилося зі струмків і калюж, а потім і взагалі з мулистого Тризуба, ель здавався таким самим смачним, які ті ковточки вина, які колись дозволяв їй батько. На запах, яким віяло з кухні, потекли слинки, але з думки й далі не йшов човен. Поцупити його може виявитися легше, ніж потім поплисти. «Якщо дочекатися, поки всі поснуть...»

З’явився хлопець-служка з великими круглими буханцями хліба. Зголодніла Арія відломила від одного окраєць і вп’ялася в нього зубами. Але жувався він важко — був твердий і грудкуватий, та й підгорілий знизу.

Пиріжок, тільки скуштувавши хліба, скривився.

— Поганий хліб,— оголосив він.— Підгорів, та ще й глевкий.

— Якщо в рагу вмочити, піде краще,— сказав Лим.

— Не піде,— озвався Ангай,— але, може, бодай зубів не поламаєш.

— Хочте їжте, хочте голодні сидіть,— сказав чоловік.— Я вам що, на клятого пекаря схожий? Он самі спечіть краще!

— Я спечу,— мовив Пиріжок.— Це легко. Ви задовго місите тісто, от хліб і твердий.

Зробивши ще один ковток елю, він розбалакався на свою улюблену тему — про хліб, пироги й торти. Арія закотила очі.

Навпроти неї присів Том.

— Жовторотику,— заговорив він,— чи Арі, чи як там тебе насправді звати, це тобі,— він поклав на дерев’яну стільницю між ними брудний обривок пергаменту.

— Що це? — підозріливо поглянула вона на папір.

— Три золоті дракони. Хочемо купити коней.

Арія сторожко глянула на нього.

— Коні наші!

— Бо ви їх самі вкрали, так? Нічого страшного, дівчинко. Війна робить злодіїв і з чесних людей,— Том постукав пальцем по згорнутому пергаменту.— Я тобі гарну ціну даю. Більшу, ніж ваші коні варті, якщо по правді.

Пиріжок, підхопивши пергамент, розгорнув його.

— Це не золото! — голосно образився він.— Це просто записка.

— Ага,— мовив Том,— вибачайте вже. Але по війні ми все вам заплатимо, даю вам слово королівського вояка.

Арія, відштовхнувшись од столу, звелася на ноги.

— Ніякі ви не королівські вояки — ви грабіжники.

— Якби ти зустрічала справжніх грабіжників, то знала б, що вони ніколи не платять — навіть на папері. Ми не для себе забираємо коней, дитинко, це для добра королівства, щоб ми могли пересуватися швидше й битися там, де є потреба битися. Адже ми б’ємося за короля. Ти ж не проти короля?

Всі вони дивилися на неї — Лучник, здоров’як Лим, Шарнин чоловік з його землистим обличчям і верткими очима. Навіть Шарна, яка, примружившись, стояла в дверях. «Коней вони заберуть, хай що я скажу,— збагнула Арія.— І доведеться йти до Річкорину пішки, якщо тільки...»

— Не треба нам вашого папірчика,— Арія вибила пергамент з Пиріжкової руки.— Можемо обміняти коней на човен. Тільки ви покажете, як на ньому плисти.

Якусь мить Том Семиструнсць дивився на неї, а тоді його широкий негарний рот розтягнувся в жалісливій посмішці. Том зареготав. До нього приєднався Ангай, а далі засміялися всі — Лим Лимонний Плащ, Шарна з чоловіком, навіть хлопчик-служка, який вийшов з-за діжок, тримаючи під пахвою арбалет. Арії кортіло заверещати на них, але натомість вона посміхнулася...

— Вершники! — пронизливо крикнув Гендрі. Двері розчахнулися, й він постав на порозі.— Солдати,— захекано мовив він.— Наближаються річковим гостинцем — дюжина їх!

Пиріжок підскочив, перекидаючи кухоль, але і Том, і решта лишалися незворушні.

— Нема причини розливати гарний ель мені на підлогу,— сказала Шарна.— Сядь і заспокойся, хлопче, зараз буде кролик.