Читати книгу - "Пограємо в любов, Зоя Лістрова"

- Приходь до нас. У мене незабаром другий буде. Дружина лапочка, познайомлю.

- Я прийду.

- Значить так, дивись, он той будинок, другий під'їзд, поверх п'ятий.

- Ха, а я там на третьому винаймаю квартиру. Як ми за два місяці жодного разу не зустрілися.

- Буває. Ми на вас чекаємо, сьогодні. Піду Машку попереджу.

- Тільки нічого не треба, я рада просто так побалакати, а то мені так самотньо.

- Ти хіба не з чоловіком? Гаразд, приходь поговоримо.

Я з Миколою просиділи за партою п'ять років, відколи він прийшов у наш клас. Між нами не було натяку на кохання, зате була дружба. Він знав тоді, про Германа і мої почуття до нього. А коли трапився той випадок, я йому не розповіла, боячись, що він зіпсує собі майбутнє, побивши його. Коля займався спортом та збирався вступати у юридичну академію. А за мене він будь-кого готовий був убити і завжди так говорив. Ми з ним переписувалися, ось в листуванні якось і розповіла о тім випадки з Германом,  тому і поїхала до Англії. А потім стали рідше розмовляти  і якось перестали зовсім, і ось ми зустрілися.

Я купила тортик і пішла у гості. За ці кілька місяців, які я тут, я сумувала за спілкуванням. Його дружина Маша мені сподобалася, ми відразу подружилися. У них вже була одна дитина, двох річний Ваня.

- Я тут опинився за розподілом. А ти як?

- У мене складна історія. Я втекла від чоловіка.

- Ображав? - Запитав Коля.

- Я ж говорю складна.

- Розказуй. Ми слухаємо тебе не з цікавості, будемо розбиратися в тому, в чому ти не зуміла розібратися. Напевно, твоє рішення було прийнято на емоціях.

- Ти його знаєш. Це Герман.

- Германе! - Коля, підскочив з дивана і почав ходити туди сюди і навіть вилаявся.- Лізо, ти стала на власні граблі. Ти знаєш про таке поняття.

- Я його кохаю. Нас доля вдруге звела, та чомусь розвела.

- Що то за кохання якщо втекла, та ще і вагітною.

- Давно це сталося? - Запитала Маша.

- Я зразу втекла, як дізналась про зраду, тут вже два місяці.

- І ми тільки зараз зустрілися! - здивувалась вона.

- Підступне життя, - сказав Коля. – Розповідай, чи я його знайду сам, і зроблю те, що мав тоді зробити. А я його точно знайду, і ти цього разу мене не зупиниш.

Я мовчала, думала розповідати про той договір між нами.

- Ось-ось, починай розповідати саме з того, про що зараз думаєш.

- Колю, ти знаєш про що я думаю?

- Я мент. Я здогадуюсь, що ти щось хочеш приховати.

Я розповідала як зустрілися в аеропорту, і зрозумівши, що він мене не впізнав, вирішила погодитись на його безглузду гру, а потім сказати йому хто я.

- Я так і не знайшла потрібного моменту зізнатися йому в тому, що я, та дівчинка, яка була в нього шалено закохана. Я його люблю мені здається і зараз. Але я не можу йому пробачити зради.

- Мені здається Клім тебе теж шукає. Він дуже зацікавлений тебе знайти. Тобі треба бути обережніше. Мене він більше насторожує, ніж Герман. Дуже шкода, що ми з тобою загубилися. Я б не допустив цього.

- Маша, ти тільки не ревнуй Колю. Я не хочу, щоб у вас були неприємності через мене.

- У мене немає причин ревнувати, я про вашу дружбу знаю стільки, що мені здається, я теж завжди була з вами. Коля переймався, коли у вас перервалося спілкування.

- Я тоді була в Англії, і повністю була поглинута у навчання, а потім у роботу.

- А я тоді закохався в Машку, яка була на два курси старша за мене. Мені треба було її відбити від усіх її хлопців.

– Я рада, що вас зустріла.

- Мабуть так мало бути. Можливо відстань і час дозволять тобі його пробачити і у дитини буде тато.

- Я його часто згадую, але про те, щоб його пробачити, не думаю.

Минуло кілька місяців спокійного та безтурботного життя у колі друзів. Маша народила дівчинку, у мене скоро теж пологи. Я згадувала Германа, якби все було, коли б він був зі мною. А коли починала засмучуватися, припиняла його згадувати, хоча це будо важко.

- Мамо, говорять днями я повинна народити. Я на вас чекаю з татом. Тільки постарайтеся хвіст за собою не притягнути у вигляді Германа чи Клима.

- Я може Германові сказати? Донечко, може нехай у дитини буде батько.

- Мамо, ні.

- Добре, ні, отже, ні. Тільки не хвилюйся. Вибач, що таке запропонувала.

Батьки приїхали, а наступного дня я народила сина. Тато невдовзі поїхав, мама залишилася допомогти.