Читати книгу - "Хімера, Julia Shperova"

- Ти одна з них? - їжі не могло вистачити на весь ленч, тож дівчині довелося відповідати.

- Звичайно. А як би ми інакше потрапили до одного з їх сховищ учора?

- Не знаю. Я взагалі мало що вчора зрозумів, ці чудики хранителі надто космічні. Я ще не звик до того, що я зомбі...чи як там правильно говориться? Немертвий?

Джеймс відсунув тарілку, склав перед собою руки, але так вони лежали надто близько до її рук. Елінор за секунду сховала долоні під столом і набрала в легені більше повітря, але Джеймс її випередив.

- Ніхто не винен, що я таке неосвічене чудовисько. Нічого не знаю про всю цю...чортівню.

- Ти не зомбі. І не немертвий, я впевнена. І ти маєш рацію, тобі потрібно буде багато про що дізнатися. Але ми допоможемо тобі. Рада допомагає тим, хто потребує її допомоги. Кожен має знати, хто він такий. Кожен заслуговує на це. І ти - не менше за інших.

- Вночі і вранці я не був у цьому так впевнений, - відповів Джеймс.

- А зараз?

- Зараз інша справа. Ось ти сидиш тут, переді мною, і це більш-менш надає реальності всьому, що сталося вночі. Не впевнений... не впевнений, що з цього щось вийде. Я просто хотів би, щоб мене припинили переслідувати чи намагатися вбити. Адже цей Дарко втік, так? То він ще повернеться…по мене. - Джеймс видав цю сумбурну тираду і зробив спробу пожартувати. - Я хотів би мати супер швидкість як у Френка, і у тебе.

- Чому ти звеш Френсіса Френком? - Заінтригована почутим, дівчина переключилася на нову тему розмови. - Не пам'ятаю, щоб хоч хтось ще так ризикував своїм життям, перекручуючи його ім'я.

Джеймс хмикнув і, сподіваючись, що він не видасть свого збентеження, якомога невимушено вимовив.

- Винен. У ті недалекі часи, коли твій брат поводився ще дивніше і я не розумів чому, я придумав йому це "друге" ім'я. Він мені нагадує гангстера.

У нього вдалося викликати посмішку у відповідь у Елінор, та безтурботно веселилася і зовсім не була схожа на себе колишню. Холодну та затиснуту. Джеймсу подобалося бачити її такою. Живою. Ця думка чомусь змусила його насупитися.

- Ось воно що. Значить, він нагадує тобі гангстера.

- Це все багата уява. Я дуже давно кличу його про себе Френком. Рано чи пізно це мало статися. Правда виплила назовні.

- Що ж, відверто кажучи, Френсіс ніколи не був гангстером, - пошепки повідомила дівчина, відверто веселясь.

- Але завжди був Френсісом. Чи правильніше Франсуа?

- Краще вже Френкі, він ненавидить, коли його звуть Франсуа.

Вони усміхнулися разом, майже водночас. Джеймс глянув на Елінор. Вона більше не намагалася відсунутися від нього. Вночі в темряві він не міг розгледіти її до кінця. Холодні очі були такими лише здалеку. Поблизу вони світилися теплим, волошковим світлом. Її мармурова шкіра "манекена" вже не здавалася йому мертвенно-блідою та болісною. Вона сяяла алебастровою чистотою і вражала м'якістю ліній. Серце забилося сильніше, щойно він усвідомив усі свої думки. Довелося спішно відводити погляд.

Він міг би попросити Тоні намалювати її портрет.

- Але все ж таки постарайся не називати його так при ньому. Боюся, брат не оцінить, - довірливо схилившись до хлопця, прошепотіла Елінор, не приховуючи посмішки. Він ледве втримався, щоб не провести пальцями по її щоці, що пахла весняними квітами та повітрям після дощу.

Джеймс згадав їх перший день у школі і питання саме зірвалося з мови, перш ніж він усвідомив що саме збирається спитати.

- То ви з'явилися тут через Дарко? Ти підсіла до мене тоді, першого дня, щоб зрозуміти що я знаю, так? Намагалися зрозуміти навіщо я йому так знадобився. І чому я не помер?

Дівчина не відповіла. Джеймсу було шкода її посмішки, але усвідомлення того що він просто чергова мета, за якою Елінор дали завдання стежити, зачепило його більше ніж він собі зізнався.

- Думаю, мені вже час. Поки я дістануся до кабінету, почнеться третє тисячоліття.

- Стривай-но секунду, - попросила Елінор. Вона торкнулася його руки і Джеймс залишив милиці у спокої.

- Ми хочемо допомогти тобі. Зараз Френсіс намагається дізнатися більше про твою родину. І Мартін також. І, гадаю, вся Рада зараз зайнята тим самим. Ми повинні зрозуміти, як ми можемо тобі допомогти. І для цього нам потрібно з'ясувати, навіщо ти так потрібен Дарко.

- О!

- І поки це не з'ясуємо, ми будемо поряд. - Елінор намагалася говорити якомога переконливіше, але він не хотів слухати. - Знаєш, колись я також через це пройшла.

Він не чув її. Перед його очима промайнув той ранок, коли його вбив Дарко.

- Що з тобою? - запитала Елінор, але він не зміг відповісти. Вона опустила погляд, не знаючи як продовжити розмову. Роздивилася навкруги і за півхвилини знову підвела очі на Джеймса.

- Твої друзі захоплені зненацька. Тим, що ми сіли разом.

Так, я теж, подумав Джеймс.

- Ти більше не зустрічаєшся з Полою Кернер? - її голос зовсім не тремтів.