Читати книгу - "Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба"

Незважаючи на надетнічність, черняхівська спільнота завдяки прогресивним процесам культурної та економічної інтеграції мала ознаки ранньої держави[402].

Відносна політична стабільність на південному сході Європи була порушена вторгненням гунів. У 375 р. вони завдали поразки готському війську під проводом короля Германаріха. Цим скористалися слов’яни-анти, щоб позбутися політичної залежності. Війна йшла з перемінним успіхом. Незважаючи на те, що готам вдалося захопити і стратити через розп’яття короля антів Божа з синами та сімдесятьма старійшинами, своєї мети слов’яни досягли. Протягом кінця IV — першої третини V ст. германські угруповання залишили Східну Європу. Нечисленна кількість готів залишилася тільки в гірському Криму, де їхня мова документально зафіксована навіть у XVI ст.[403].

Найбільш тісні етнічні зв’язки у давніх слов’ян існували з балтськими племенами. Ряд лінгвістів вважає, що загальнослов’янська (праслов’янська) мова сформувалася на основі периферійних діалектів протобалтської мови[404]. Цей процес проходив, на думку різних вчених, у хронологічних рамках І тис. до н. е. — середини І тис. н. е. На цей час територія мешкання балтів, згідно з картою поширення гідронімів, охоплювала землі на південь від Західної Двіни та Оки до Десни та Прип’яті. Північніше панують фінно-угорські назви, південніше, в Лісостепу та Степу — іраномовні (скіфо-сарматські)[405].

Рис. 26. Парні срібні фібули з могильника черняхівської культури Курники.

Дані топоніміки не завжди узгоджуються з висновками археологів. Так, ареал зарубинецької культури, яку традиційно вважали слов’янською, значною мірою збігається з межами поширення балтських гідронімів. Це дає підставу деяким дослідникам відносити її до балтського кола культур або ж до особливої перехідної діалектної групи[406]. Певна близькість деяких рис матеріальної культури спостерігається в III—IV ст. у населення київської культури та балтського населення сусідніх регіонів Білорусі та Росії. Вплив культури штрихованої кераміки помітний на деяких типах київського посуду та в його орнаментації. Схожі деякі типи прикрас — речі групи виїмчастих емалей, посохоподібні булавки, деякі фібули[407].

Новий етап слов’яно-балтських відносин припадає на час слов’янської колонізації лісової смуги у другій половині І тис. н. е. В цьому процесі брало участь населенням полонинської та празької культур, вплив якого помітний у банцерівській та тушемлінській культурах Верхнього Подніпров’я. Для двох останніх характерні численні городища зі складною системою оборонних споруд. Це наводить на думку, що вкорінення нових поселенців у балтське середовище не було мирним. У VIII—X ст. просування на північ слов’янських племен з території України знов посилилось під впливом носіїв культур типу Луки-Райковецької та роменської. Ця колонізаційна хвиля знівелювала етнокультурну строкатість, що створилася у Верхньому Подніпров’ї. Так в основному завершився процес асиміляції дніпровського балтського населення, яке все ж зберегло ряд етнографічних елементів культури та мови.

Глава 2

Скіфо-сарматські племена. Гуни

У попередньому томі йшлося про контакти предків слов’ян з іраномовним світом на початку доби заліза. Ці контакти тривають в латенському періоді та в римський час.

З кінця III ст. до н. е. в пониззі Дніпра виникає низка укріплених городищ — Золота Балка, Гаврилівка, Миколаївка та ін. На думку дослідників, вони були політично підпорядковані Скіфському царству в Криму зі столицею у Неаполі (сучасний Сімферополь). Як і пізньоскіфське населення Криму, мешканці нижньодніпровських городищ зазнали значного впливу античної культури. Про це свідчать кам’яні будинки та фортифікаційні споруди, велика кількість імпортів з грецьких міст. Більшість цієї людності була прямими нащадками кочових скіфів. Деякі археологічні знахідки вказують і на присутність фракійців та сарматів. Окремі чорнолощені посудини нагадують кераміку зарубинецької культури Середнього Подніпров’я. На зарубинецьких городищах, рештки яких збереглися на дніпровських кручах південніше Києва, часто трапляються уламки грецьких амфор та вишуканого античного посуду, скляні намиста та інші довізні речі. На могильнику Дідів Шпиль під Каневом, крім 20 звичайних поховань з кремацією, знайдено 19 трупопокладень з пізньоскіфськими речами, враховуючи кераміку. Це свідчить про жваві стосунки між різноетнічним осілим населенням Середнього та Нижнього Дніпра, що здійснювалися водним шляхом. Суто ділові, торговельні взаємини перетворювалися на тісніші зв’язки, що виражалося в переселенні окремих людей чи сімей[408].

Можливо, однією з причин пізньоскіфської міграції на північ була експансія сарматів у степовому Подніпров’ї. Але у зарубинецької людності відносини з кочовиками також здебільшого набували войовничого характеру. Деревно-земляні укріплення городищ Бабина Гора, Пилипенкова Гора, Монастирьок, Ходосівка зберегли сліди пожеж та перебудов, що сталися близько рубежу ер. На валах та в ровах знаходять сарматські трилопасні черешкові наконечники стріл. Постійна конфронтація не виключала поодиноких мирних контактів, про що свідчать окремі знахідки сарматського посуду в зарубинецьких комплексах.

До середини І тис. н. е. іраномовні племена складали основну масу населення півдня України. Зі сходу до римського лімесу постійно просувалися угруповання сарматів. Частина їх досягла Паннонії на Середньому Дунаї. У пізньоримський час окремі групи осідають серед землеробів і стають складовою частиною черняхівського населення, здебільшого в причорноморсько-дунайському регіоні. Етнічною основою причорноморської групи черняхівської культури були нащадки пізніх скіфів Нижнього Дніпра. Залишки їхніх селищ з кам’яними будинками та великою кількістю імпортної кераміки знаходять на берегах лиманів та в пониззі степових річок[409].

Характерними виявами скіфо-сарматського етносу у черняхівській культурі є деякі форми ліпного посуду, а також складні види поховальних споруд — ями з боковими приступками (заплічками), на які спиралося дерев’яне чи кам’яне перекриття, ями з підбоями, а також склепи-катакомби. Останні найбільш притаманні сарматському племені аланів і поширені здебільшого в Буджацькому степу між гирлами Дністра та Дунаю. Скіфо-сарматські ознаки трапляються і в черняхівській культурі лісостепової смуги, частіше на могильниках. Як виняток є кургани. Так, на черняхівському могильнику біля с. Кантемирівка (Полтавська обл.) досліджено три підкурганні поховання в ямах з підбоями та в катакомбі. Багате спорядження померлих та кінське вбрання дають підстави припустити, що могили належать представникам сармато-аланської старшини.

На етнічне походження населення черняхівської культури вказують не тільки археологічні джерела, а й результати антропологічних досліджень. Значний відсоток черепів, зокрема велика серія з могильника Журавка на Середньому Подніпров’ї, виявляє чітко виражену спорідненість з пізньоскіфськими некрополями Нижнього Дніпра. Для черепів цієї групи характерна помітна доліхокранія, нешироке обличчя, значно виступаючий неширокий ніс. Близькість до цього типу відзначена і серед черепів давньоруського населення (полян) в області Середнього