Читати книгу - "Устина - азовська відьма , Таня Мальована"

—Так-так то я і ще багато, чого теж я. Й випереджаючи  тебе скажу, що привиди теж можуть працювати, — мені  тільки й залишилося, що закрити рота.

—Але чому ти мовчав увесь цей час? — запитала я, обережно чухаючи свого велетня.

—Тому що треба було все пригадати. Я ж таки кролик й у цьому житті народився кроликом, уявляєш? — ось зараз я пізнала свого буркотуна вередуна.

—Йди но сюди, великий й могутній чаклун, — я підняла його з піску й вмостила собі на руки.

—Хоч ти й ігнорував мене останнім часом, ти мій фамільяр і мій друг. І щоб ти там не наробив у минулому, живемо тепер тим паче, що ти такий симпатичний кролик, — обхопивши мордочку пухнастика долонями, я міцно поцілував його в білу плямку на носику,  під його невдоволене сопіння.

— От за що мені така відьма дісталася? — буркотів Рох під натиском моїх ніжностей.

Ми ще деякий час посиділи вдвох й у мене чітко сформувався план дій на найближчий час. Іноді таке усамітнення приносить користь, але тривало воно не довго бо нас погукали з появою Стефи й Івана.

—Все відбудеться завтра, — наголосив Іван коли всі зібралися у дворі.

— Володан прислав записку з Гострояром, про місце й час. З його появою активувалася темрява на сході й півночі. Тому прийшлося відправити загони й туди. Нас буде менше ніж хотілося б мені, але ми зможемо його подолати й цього разу назавжди, — виголосив промову Сірко.

Серед натовпу пройшов тихий шепіт. Я тільки стояла й оглядала усіх, що прибув сьогодні. Знайомі мені перевертні, декілька нових чаклунок, навіть два характерника. Один вампір й три лісові мавки.  Цікаво, а де дядько Осі їх розмістив й як йому хватає сил. Я так зрозуміла зараз прибули ті хто буде стримувати портали для переходу основного підкріплення, бо якщо це усі п'ятнадцять чоловік то нам торба. Моя скептичність прямо злетіла до гори у мить моїх роздумів.

—Чого така смурна? — підкралася до мене тишком Ліза й запитала на вухо.

Від цього я аж підскочила.

—Злякала, ну тебе. Та нічого, щось мене не туди понесло.

— Не переймайся, ми ж не те що здаємося, так нерви поробимо, як що ти розумієш про що я, — вона підморгнула мені й хитро посміхнулася. І тут я зрозуміла, що я до чортиків багато не знаю та видно про все й не дізнаюся, тому що розповідати мені щось не збираються.

День пройшов в край швидко. Усі готувалися  чистили зброю, тренувалися,  готували закляття й оберіг не встигли збутися, як дядько Осі погукав вечеряти.

Під веселі байки й розмови та й час минув, в якусь мить я вислизнула із за столу й пішла до моря. Сьогодні мене прямо веде до рідної стихії, як би ж вмовити стати її на наш бік, але часу зовсім мало, а якщо спробувати?

Та я не встигла мене погукав Богдан:

—Устино ось і ти, — його руки обійняли мене зі спини, я відкинула голову йому на груди насолоджуючись спокоєм. Мить і мене немов ошпарило я відскочила від хлопця дивлячись на нього шаленим поглядом.

— Що трапилося? — нічого не розуміючи запитав він.

—Скажи мені я відьма? — запитала я, гепнулась навколішки та почала нишпорити руками по піску.

— Та відьма ж, — відповів він спантеличено дивлячись на мої шаманські дії.

—Вірно і мій обов'язок захищати й оберігати. Розумієш оберігати! —пояснювала йому як дитині. І от чому він не може зрозуміти, що я хочу. Тільки дивиться здивованими очима.

Пересипаючи пісок я шукала її ту саму мушлю, я відчула що вона поруч, ось зовсім поруч. Рожевий блиск чистої сили визирнув із під товщі води. Ага попалася.  Підірвавшись я кинулася з головою у море, ловлячи руками те що мені було в край потрібне.

Дякую тобі стихіє, а я ще збиралася вмовляти. Мушля була в мене в руках звичайна на перший погляд біла з ніжним перламутром,  але енергія від неї била, що має вистачити на все місто.  Я стояла по коліно у воді й тримала скарб у своїх долонях, а теплі хвилі лагідно билися об мої ноги, доносячи до мене, щоб не хвилювалася.

—Устино! — погукав мене Богдан.

— Зараз, — відгукнулась я й повільно пішла до берега.

— Що ти вигадала? — запитав він, а потім побачив мою знахідку.

—Звідки? — не віра так і чулася в його голосі.

—Море подарувало.

—Будеш сама чи Стефі віддаси?

—Сама, вона ще не відновилася,  а завтра її сили потрібніші.

—А хоча б скажеш? — запитав Богдан розглядаючи природній артефакт.

Я тільки похитала головою.

—Допоможи мені, — попросила я дивлячись хлопцеві в очі.

—Що потрібно? — серйозно запитав він.

—Коли я скажу одразу перевертайся, — він кивнув й почав чекати на мене.

А я почала чари, розуміючи, що після цього буду ой як важко відновлюватися. Бо вже третій раз за декілька днів випробовую свій резерв.

Але магія вже слухняною змійкою полилася до мушлі вмощуючись на новій силі. Пробуючи чари природи й задоволено сича. Я посміхнулася й почала плисти візерунок закляття. Зберегти й оберегти, я думала, що хотіла зробити й плила. Магія лягала квітами, перепліталися рибками й мушлями, вкривалася ковилою й євшан-зіллям, наливалася моєю силою. Змійка оберталася все щільніше навколо своєї мушлі  й коли я побачила, що вона готова. Відійшла ближче до води, широко розвела руки, крикнула Богдану давай й плеснула у долоні. Віддаючи усе, гострі уламки впилися в шкіру до крові. Вибух сили стався одразу як боривітер розкрив крила. Магічний пил розлився повсюди залишаючись на кожному кого я бажала захистити, кого хотіла зберегти. Найдрібніші частинки осідали на одязі, шкірі, вдихувалися з повітрям, чіплялися за волосся. Можливо хтось й відчував зміни, ніби легенько постукали по спині,  але обернувшись не бачили нікого. Я намагалася направляти силу так, щоб це було не помітно, але дієво. Магія ставала все спокійніше й спокійніше, моя змійка задоволено прослизнув по руці вверх до серця. Довкола все здавалося таким самим от тільки вже ніч накрила своїм крилом.