Читати книгу - "Устина - азовська відьма , Таня Мальована"

Я стояла опустивши поранені руки й дивилася на неймовірного боривітра, що висів навпроти махаючи крилами, але не летів а чекав моєї команди.

—Повертайся, уже все, — сказала я виходячи з води на берег.

Так дивно на дворі тепло, а мене пробив озноб. Резерв був на мінімум, це добре, що щось лишилося бо я гадала буде зовсім бідося.

— Ти як? — запитав стурбований Богдан беручи мої долоні й оглядаючи їх.

—Зараз підлатаємо, сідай, — сказав він й потягнув мене на пісок.

—Краще ніж думала. Але нагадай щоб більше так не робила, завтра я зможу хіба що бігати, — стомлено проговорила я й витягла ноги. Вони просто гуділи від магічної напруги.

Богдан посміхнувся й задоволено сказав:

—Біг ще нікому не завадив. А зараз потерпи буде щипати.

Я не помітила, як він дістав якусь маленьку скляночку й відкоркував її. Насичений запах трав вдарив у носа, викликавши легеньку підозру,  що буде боляче.

Настій тоненько, теплим потоком потрапляв на рани, змушуючи мене стримувати крик болі, бо це було не пощипає, а справжнє обпече по живому , але порізи затягувалися на очах.

—Ось і закінчили, — постановив Богдан, закриваючи склянку й ховаючи її у кишень сорочки.

— Ти молодець! — він обережно поцілував мене в кінчик носа.

—Слухай, а що це за гидота? — ще відводячи від лікування запитала я.

—Стандартна похідна аптечка перевертня.  Боляче але дієво, — відповів він й тепла сорочка перекочувала мені на плечі, залишаючи хлопця у білій футболці.

—Дякую, — загортаючись у тканину промовила я й пригорнулася до плеча парубка відчуваючи жар його шкіри.

—Нема за що. Слухай, а навіщо треба було обертатися? — обіймаючи мене рукою запитав Богдан.

— Відволікаючи чари, кожен ваш оберт залишає слід. Сам казав ми сила, от і трішки маскування додала, — зручніше вмощуючись відповіла я.

—Зрозумів. Вирішила відволікти старших.

Ми посиділи так деякий час і я потягнула Богдана погуляти берегом.  Ніч вже напрочуд чарівна видалася сьогодні.

Повертаючись ми зупинилися під місячним світлом один на проти одного, не поспішаючи йти до будинку.

Я відчувала тепло його тіла, я бачила сумнів в його блакитних очах. Хвилі билися об пісчяний берег, здавалося що це чи не єдиний звук довкола.  Він уважно роздивлявся мене бажаючи найти, тільки йому відому рису. А я намагалася запам'ятати його такого серйозного й нерішучого. Я не знаю чи буде у нас майбутнє після вирішальної битви, що чекає нас завтра, тому я набрала сміливості, встала навшпиньки і потягнулася до його губ.

Богдан перехопив ініціативу обійнявши мене за талію, мої руки опинилися на його сильних плечах. Я заплющила очі в очікуванні поцілунку.

З боку будинку пролунав голос Івана:

—А що це ви тут робите?

Ми відскочили один від одного з Богданом неначе ошпарені.

—Ні, нічого такого, — в один голос відповіли ми дивлячись в різні боки.

—Йдіть додому, завтра день складний.

Під його важкий погляд ми немов підлітки, яких батько застукав за палінням, пішли до будинку. Тільки переглядалися й зніяковіло посміхалися один одному.

Ось і погуляли, та все одно у мене був піднесений настрій рівнесенько до тієї миті, як я зайшла у свою кімнату.

Все було ніби, як завжди, але пам'ять не зітреш. Тому озиралася я насторожено, треба буде подякувати дядькові Осі що знищів злощасну ручку. Мій погляд зачепився за білий аркуш на подушці.

Взявши його до рук мені перехопило подих.

" Привіт моє серденько. Я думаю, що ти вже все знаєш чи майже все. Мені дуже жаль, моя люба, що так трапилося. Але ти мусиш мене зрозуміти. Золотце моє я знаю, що ти зробиш усе правильно й завтра відстанеш від вашого загону. А там я й зустріну тебе, моя зіронько. Обіймаю твоя Злата.

Р.S. передай вітання Стефі та Ольга, як що встигнеш"

Мене розбив переляк, я не готова сприймати зраду від близької людини.

—Устино заспокойся! — пролунав голос Роха.

— Я завтра йду с тобою. Йому потрібен я, а тобі виграємо час, — розвіяв мої страхи кролик, а натомість додав купу нових , от що за створіння.

Я не вигадала нічого іншого, як лягти на ліжко, щоб подумати та тільки  моя голова торкнулася подушки мене зморив сон. Навіть одяг не змогла зняти така навалилася втома. Це була одна із небагатьох ночей, коли, на радість, не було жодного сну.