Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Я обслуговував англійського короля 📚 - Українською

Читати книгу - "Я обслуговував англійського короля"

424
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Я обслуговував англійського короля" автора Богуміл Грабал. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 59 60 61 ... 68
Перейти на сторінку:
ним, нахилившись, стояв молодий чоловік у чорних штанях, вузьких у стегнах і розширених унизу, він грав на скрипці якусь пристрасну думу, таку циганську пісню, яка, напевно, підсилювала в старому якийсь настрій, бо він яйкав і квилив довгим тужливим плачем, і під враженням цієї музики вирвав пучок волосся і кинув його в багаття, і знову забивав каміння, поки його син або зять грав на скрипці, а стара варила якусь страву. І я побачив, що мене чекає, що я буду тут сам, ніхто мені не варитиме обід, не гратиме на скрипці, я буду тут тільки з коником, і з козою, і з псом, і з кішкою, яка постійно йшла за нами на поштивій відстані… Я кашлянув, старенька озирнулася і дивилася на мене, як на сонце… і старий кинув роботу, і парубок відклав скрипку і вклонився мені… я кажу, що ось приїхав на роботу… старий і стара встали і, вклонившись мені, подавали руки і казали, що у них уже все наготовлене, і лише зараз я помітив, що в кущах стоїть підвода, такий легкий циганський возик з високими колесами, і вони сказали, що цього місяця я перша людина, яку вони побачили… і я запитав: справді? але не повірив їм… і молодик узяв з підводи футляр, відкрив його і, ніби дитину в колиску, обережно так поклав туди скрипку і ще обережніше накрив її оксамитовою накидкою з вишитими ініціалами та оздобленою нотами і словами якоїсь пісні… він подивився на свою скрипку, погладив накидку і закрив футляр, потім підскочив на підводу, узяв віжки, і старий шляховик сів теж, поміж себе вони взяли стару та й поїхали по розбитій і ремонтованій дорозі, і зупинилися перед будовою, звідти ще винесли ковдри і перини, кілька горщиків і казан, а я їх умовляв, аби залишилися ще на ніч, але вони квапилися, не могли вже діждатися, як казали, щоб знову побачити хоч одну людину, щоб побачити людей… і я спитав: а як тут було взимку? — «Айяяяй, — заяйкав старий циган, — погано, з’їли ми козу, потім собаку і кицьку, — і, піднявши руку, склав три пальці, як для присяги, і сказав: — три місяці тут не було людини… і засипало нас, пане, снігом»… старенька плакала і повторювала: «…і засипало нас снігом…», і заливалися плачем, і парубок витяг скрипку і заграв тужливу пісню, і старий циган смикнув віжки, і кінь натягнув віжки, і молодий циган з сумним обличчям рвійно грав навстоячки, розставивши ноги, циганські романси, і бабуся циганська, і циганський дідок тихенько плакали, яйкаючи, і кивали мені обличчями, повними страждань і зморшок, кивали мені і жестами рук давали зрозуміти, що їм мене шкода, навіть відкидають мене, обома руками вони відкидали мене не так від себе, як від життя, мовби тими руками запорпували мене, ховали… І на пагорбі старий підвівся і знову вирвав жмут волосся, і підвода з’їжджала з пагорба, і рука лише викинула цей жмут волосся на доказ, напевно, великого відчаю і жалю до мене… я увійшов до великої зали покинутої корчми, щоб роздивитися, де буду жити, а коли я обходив будівлю, зазирнувши в хліви, дровітню, клуню, то навіть не помітив, що за мною чимчикували коник, коза, пес і позаду кицька… Коли я подався до помпи за водою, щоб помитися, за мною поважно крокували коник, коза, вівчур і кицька… я обернувся і дивився на них, вони дивилися на мене, і я зрозумів, що вони бояться, щоб я не покинув їх тут, я посміхнувся і погладив одного за одним по голові, кішці теж хотілося, але сила остраху її, дослівно, відстрелила назад…

Дорога, якою я опікувався і засипав гравієм, який сам повинен був і дробити, ця дорога була схожа на моє життя, позаду мене вона заростала бур’янами і травою так само, як заростала й попереду мене. Лише та ділянка, де я працював, лише там були виразні сліди моїх рук. Зливи й тривалі дощі змивали ґрунт разом з піском і гравієм і заливали мою роботу, яку я на тій дорозі виконав, але я не гнівався, і не лаявся, і не проклинав долю, а терпляче вирушав на роботу і всенькі літні дні з тачкою й лопатою возив пісок і гравій, але не для того, щоб поліпшити дорогу, а для того, щоб ще раз проїхати з підводою і коником. Одного дня після дощу змило цілий закрут, і мені довелося майже тиждень гарувати, щоб потрапити туди, де я закінчив ремонт тиждень тому, але з тим більшою зосередженістю я вирушав уранці на роботу, чітка мета пробитися на протилежний край мого маленького шосе зменшувала втому. І коли за тиждень я зміг проїхати навіть возом, я з гордістю дивився на свою працю, якої ніби й не виконав, лише повернув дорогу до попереднього стану, ніхто б не повірив і ніхто б не похвалив мене, ніхто б не зарахував мені ці шістдесят годин праці, лише пес, коза, кінь і кицька, однак вони не могли видати мені свідоцтва. Але вже проминув той час, коли я намагався потрапити на очі людям і отримати похвалу, це все осипалося з мене. Так ото майже цілий місяць я нічого не робив, лише надривався від сонечка до сонечка, аби підтримувати дорогу в тому стані, в якому вона була, коли я взявся за роботу. Втім, щодалі, то більше я вважав ремонт цієї дороги ремонтом свого життя, і коли минуле зринало переді мною від самого початку, мені здавалося, мовби все сталося з кимось іншим, ніби все моє життя і навіть я сам був романом, книгою, яку написав хтось інший, але ключ до цієї книги життя був у мене одного, єдиним свідком мого життя був я сам, навіть якщо моя дорога й заростала на початку і в кінці бур’янами. Але спогадами, ніби кайлом і лопатою, я розчищав дорогу в минуле свого життя, щоб у думках я міг потрапити туди, куди захотілось, згадувати те, що надумав. Коли я закінчував ремонт дороги, тоді клепав косу і косив по узбіччях траву і сушив сіно, а згодом знову косив отаву, а за доброї погоди пополудні звозив те сіно до оборога, я готувався до зими, про яку мені казали, що вона тягнеться тут майже шість місяців… Раз на тиждень я запрягав коника і вирушав на закупи, їхав я дорогою і з відремонтованого гостинця поступово з’їжджав на путівець, яким ніхто

1 ... 59 60 61 ... 68
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Я обслуговував англійського короля», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Я обслуговував англійського короля"