Читати книгу - "Заступниця Баби-Яги, Марина Орєхова"

— Я піду, господине.

— Так, звісно, люба. Тільки ще одне прохання на сьогодні.

— Яке, пані?

Я маю зробити для Лесі щось приємне. Вона заслуговує на це. Маню жихарку рукою до себе. Оце розлінувалася… Але хай вже мені пробачить. Та покірливо підійшла.

— Це тобі, — простягаю їй мішечок з камінням, який дістала з кишені.

Жихарка округлила очі. Її нижня щелепа затряслась, а лапки заховалися за спину.

— Ні, ні, що ви…

— Бери-бери! Мені воно ні до чого. Я все одно не зможу його забрати із собою, а лишати Ядвізі  не хочу. Нехай це буде мій тобі подарунок. А ти роби з цим добром, що хочеш. Хочеш, залиш собі, хочеш — продай чи подаруй комусь.

— Я не можу це прийняти, пані. Це не подарунок для простої служниці…

— Це навіть не обговорюється, Лесано. Це подарунок не для служниці, а для друга! — підскакую на ліжку, забувши про лінощі, вирівнюю спину, беру її лапу, підтягую до себе, кладу на неї мішечок. 

— Це тепер твоє. У тебе ж лисенята підростають. Тобто, жихарята… Тобі це потрібне. До того ж за мною борг.

Леся дивиться на мене такими очима, що защипало в носі й захотілося плакати. Ці великі карі очі, сповнені сліз, дивляться на мене, як на богиню, що зійшла з небес. А я ж зовсім не хочу цього. Леся дійсно для мене стала другом тут, чи не єдиним. 

— Дякую-у-у, пані-і-і-і… — розчулено підвиває вона, стискаючи в лапці мішечок.

Я теж розчулилася та притиснула її до себе. Моя м’якенька лисичка! Як же я буду за тобою сумувати.

На душі стало так тепло, так приємно, що мені вдалося зробити щось хороше для Лесі. Вона на це заслуговує.