Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Прислуга 📚 - Українською

Читати книгу - "Прислуга"

2 268
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Прислуга" автора Кетрін Стокетт. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 59 60 61 ... 128
Перейти на сторінку:
висока й худорлява. Із добре збереженою фігурою. Вона й досі одягнена у білу уніформу, що гарно підкреслює її талію. Юл Мей завжди носить сережки. Крихітні золоті петельки.

— Я чула, що близнюки збираються до коледжу Туґалу. Мої вітання.

— Сподіваємося. Нам потрібно ще трохи заощадити. Двоє воднораз — це трохи забагато.

— Ти сама також відвідувала досить хороший коледж, чи не так?

Вона киває, відповідаючи:

— Коледж Джексона.

— Я любила школу. Читання та письмо. Крім арифметики. Із цим у мене не складалось.

Юл Мей усміхається.

— Англійська була моєю улюбленою також. Особливо письмо.

— Я пишу… дещо сама.

Юл Мей дивиться мені в очі, й можу сказати, що їй уже відомо, про що я говоритиму. За секунду я бачу, який сором вона ковтає щодня, працюючи в тому будинкові. Страх. Мені ніяково просити про таке. Проте Юл Мей починає першою.

— Я знаю про історії, над якими ти працюєш. Із цією подружкою міс Гіллі.

— Це добре, Юл Мей. Я розумію, що ти не можеш цього ­зробити.

— Просто це ризик… який я не можу дозволити собі саме зараз. Ми дуже близько до того, щоб зібрати необхідну суму.

— Я розумію, — мовлю з усмішкою, щоб вона знала, що вона поза небезпекою. Але Юл Мей не йде.

— Імена… ви їх змінюєте, я чула?

Те саме запитання ставить кожен, бо всім цікаво.

— Це правда. І назву міста теж.

Вона роздивляється підлогу.

— То я б розповіла свої історії про те, як була служницею, і вона їх записала б? Відредагувала чи… щось на зразок цього?

Я кивнула.

— Ми хочемо зробити різні типи розповідей. Хороші речі й погані. Зараз вона працює з… іншою служницею.

Юл Мей облизала губи, глянула так, ніби уявляє, як це розповідати про роботу на міс Гіллі.

— Ми могли б… іще поговорити про це? Коли я матиму більше часу?

— Звичайно, — запевняю, і бачу в її очах просто люб’язність.

— Мені шкода, але Генрі та хлопці чекають на мене, — пояснює вона. — Але я можу зателефонувати тобі? І поспілкуватися сам-на-сам?

— Будь-коли. Як тільки захочеш.

Вона торкається до моєї руки й знову зазирає мені просто в очі. Я не можу повірити в те, що там бачу. Ніби вона чекала на те, що я її попрошу, увесь цей час.

Тоді вона виходить через двері. Я стою в кутку ще якусь хвилину, п’ю каву, надто гарячу для такої погоди, сміюся й бурмочу до себе, хоч усі, можливо, подумають, що я ще більше з’їжджаю з глузду.

Мінні

Розділ 17

— Вийдіть звідси, щоб я могла поприбирати.

Міс Селія натягає ковдру аж по груди, неначе боїться, що я випихатиму її з ліжка. Я прислуговую в цьому домі вже дев’ять місяців і досі не знаю, чи вона справді хвора чи вже геть підсмажила собі мізки фарбою для волосся.

Вигляд у неї набагато кращий, ніж тоді, коли я стала до роботи. Її животик покруглішав, щоки вже не такі запалі, як були, коли вони з містером Джонні ледь не повмирали з голоду.

Певний час міс Селія працювала в городі всі дні, та зараз ця ненормальна леді знову постійно сидить у ліжку. Спочатку я навіть тішилась, що вона не вилазить із кімнати. Але зараз, познайомившись із містером Джонні, я знову готова працювати. І також була б рада бачити її у формі.

— Ви доводите мене до сказу, зависаючи в будинку по двадцять п’ять годин на добу. Уставайте. Зрубайте, зрештою, ту мімозу, що так ненавидите, — говорю, бо в містера Джонні ніколи не доходили до цього руки.

Але коли міс Селія так і не встає зі свого матраца, я розумію, що час застосувати важку артилерію.

— Коли ви збираєтеся розповісти містеру Джонні про мене? — саме це завжди змушувало її підвестись. Інколи я навіть просто прошу про це заради власної розваги.

Мені не віриться, що цей ребус і досі не розгадано, що містер Джонні знає про мене, що міс Селія ходить, дивачка, гадаючи, що її фокус і досі вдається. Для мене не стало сюрпризом, коли на Різдво вона почала благати про додатковий час. Я посварилася з нею через це, на що ця дурепа просто заходилась нюняти. Я дала її спокій, щоб вона замовкла. Сказала, що це такий різдвяний подарунок. Їй би слід отримати шкарпетку для солодощів, повну вугілля за всю її брехню.

Слава Богу, що хоч міс Гіллі не показувалась у нас на гру в покер, навіть попри те, що містер Джонні організовував партію десь два тижні тому. Я знаю, бо Ейбілін мені розповідала, що міс Гіллі та міс Ліфолт сміються з цього. А міс Селія сприймає це за щиру монету, постійно запитуючи мене, що приготувати, якщо вони таки заявляться. Щоб навчитися грати, вона замовила поштою книжку «Покер для початківців». Її слід було б назвати «Покер для тих, що не мають клепки». Коли вона з’яви­лася зранку у поштовій скриньці, міс Селія прочитала кілька секунд, а тоді відразу ж попросила:

— Ти навчиш мене грати, Мінні? За цією книжкою неможливо нічого зрозуміти.

— Я не вмію грати в покер, — відповідаю я.

— Ти вмієш.

— Звідки знаєте, що вмію? — Тарабаню каструлями, роздратована самим лише виглядом тієї дурнуватої червоної обкладинки. Я нарешті з’ясувала все з містером Джонні, то тепер мені бракує ще міс Гіллі, що приїде й викриє мене. Вона точно викладе міс Селії всю правду про мене. Фактично, я сама себе звільнила всім тим, що втнула.

— Тому що місіс Волтер говорила мені, що ти грала з нею суботніми ранками.

Я починаю шкрябати велику каструлю. Суглоби моїх пальців по ній стукають так, що виходить гучне брязкання.

— Гра в карти — це диявольська гра, — виголошую. — І, крім того, в мене дуже багато роботи.

— Але я дуже розхвилююся, коли приїдуть ті дівчата й спробують навчити мене. Ти не могла б лише трішечки мені показати?

— Ні.

Міс Селія вичавлює із себе легке зітхання.

— Я знаю, це все тому, що я поганий кухар. Ти вважаєш, що я не спроможна більше нічого навчитися.

— Що ви робитимете, як міс Гіллі та її подруги розпатякають вашому чоловікові, що у вас є прислуга? Це ж викриє вас?

— Я вже це продумала. Я скажу Джонні, що хочу найняти служницю на той день для гостей, щоб усе було, як належить.

— Гм-м-м.

— А тоді я йому скажу, що ти мені так сподобалася, що я хочу найняти тебе на постійне місце. Тобто я могла б сказати йому це… через кілька місяців.

Тоді я починаю пітніти.

— Коли, ви припускаєте, можуть прийти ваші подружки на цю покер-вечірку?

— Я чекаю на дзвінок із відповіддю від Гіллі. Джонні говорив її чоловікові, що я зателефоную. Я залишила їй два повідомлення, тому впевнена, що вона перетелефонує мені невдовзі.

Я стою там, намагаючись вимудрувати щось, що б зупинило все це. Я дивлюся на телефон,

1 ... 59 60 61 ... 128
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Прислуга», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Прислуга"