Читати книгу - "Похибка другого типу, Invisibility mask"

Вона затамувала подих, і цього було достатньо, щоб зрозуміти — я все ще мав над нею повний контроль.

— Ти впевнений? — прошепотіла Арі, спокусливо посміхаючись.

— Абсолютно, — відповів я, перш ніж накрити її губи поцілунком, який більше не залишав місця для питань. 

Мої руки лягли на її стегна, стискаючи. Чорт, я сходив з розуму лише від того, як вона тремтіла під моїми дотиками, як її пальці обережно торкалися мого обличчя, а язик несміливо проводив по моїх губах. Я був залежним. Повністю.

— Я трохи втомлена, не думаю, що у мене є сили на… — її голос був тихим, майже винним, коли вона відірвалася від моїх губ.

Я вдихнув її аромат, ковтаючи повітря разом із бажанням.

— Все добре, Янголе, — я провів долонею по її спині, привертаючи ближче. — Мені достатньо просто заснути з тобою поруч.

Брехня. Мені ніколи не було "достатньо". Я міг би згоріти до тла від однієї її усмішки, одного дотику. Але Арі була вагітна, і навіть натяк на дискомфорт із її боку був для мене сигналом зупинитися.

Вона задоволено притулилася до мене, і я вже відчував, як її дихання вирівнюється, як вона розслабляється у моїх обіймах.

— Можна Оскар також залишиться у спальні? — її голос був майже невиразним, ніби вона боялася почути відмову.

— Арі…

— Я не хочу його переносити, — її губи торкнулися моєї шиї, залишаючи легкі, майже невагомі поцілунки.

Я заплющив очі. Чорт забирай, ця жінка знала, як отримати бажане.

— Це називається маніпуляцією, мила…

— Вибач… — її голос став ще м’якшим, і вона ще ближче притиснулася до мене. — Просто не хочу тривожити його сон…

Я роздратовано зітхнув, уже знаючи, що програв.

— Ще один поцілунок, і вважай, що ти змогла переконати мене.

Арі усміхнулася, нахиляючись ближче, і її губи ніжно торкнулися моїх. Цей поцілунок був тихий, м’який, і до біса солодкий.

— Досить? — запитала вона ледь чутно.

— Ще один, — пробурмотів я, ловлячи її губи знову, змушуючи її віддатися поцілунку повністю.

Вона видихнула моє ім’я, і я відчув, як її пальці стиснули мій светр.

— Спати, — нагадала вона, сміючись.

Я поцілував її, накриваючи ковдрою, перед тим як піти у душ.

— Так-так, Янголе. Але цей пес мені ще віддячить.

Вона лише засміялася, закриваючи очі. І хай там як, навіть із цим маленьким чортом у нашій спальні, мені ще ніколи не було так спокійно.