Читати книгу - "Похибка другого типу, Invisibility mask"

Я не встиг увійти до кабінету, як моя секретарка сповістила, що на мене вже чекають. Давши їй кілька розпоряджень щодо сьогоднішніх зустрічей, я штовхнув двері й увійшов.

У кріслі біля мого столу сидів Ашер. Серйозно, цей день сповнений сюрпризів.

Я сів навпроти нього й скептично схрестив руки на грудях.

— Спочатку Евелін, тепер ти. Що відбувається?

Він похмуро глянув на мене.

— Я так і думав, що вона у вас.

— А ти тут тому, що сильно скучив за мною?

Ашер криво усміхнувся, але в його очах було щось інше.

— Я тут, тому що тобі варто повернути мені послугу.

— Послугу? — перепитав я, відкидаючись у кріслі.

— Я слухав тебе. Тепер твій час.

— Серйозно? Тобі потрібна порада? Ти випив?

Він хмикнув, але цього разу без звичного сарказму.

— Якби все було так просто…

Я вперше бачив Ашера таким. Він виглядав не просто виснаженим — розбитим.

— Що сталося?

— Вона щось приховує від мене, — Ашер відкинувся назад, провівши долонями по обличчю.

— Евелін завжди щось приховує. Це в її натурі, — я знизив плечима. Це був факт. Вона постійно грала у свої дивні ігри, змушуючи всіх навколо нервувати.

— Це стосується смерті Естер.

Я примружився, намагаючись зрозуміти, яке це зараз має значення. Подумки повернувся на шість років назад, але нічого, що могло б пояснити це, не спадало на думку.

— Щоб це не було — це сталося давно. Як це взагалі пов’язано з вами обома?

Ашер провів рукою по потилиці, важко зітхнувши.

— Евелін була зі мною, коли померла Естер.

— І? Ти думаєш, вона звинувачує тебе? Це безглуздо, Ашер. Естер померла через лікарську помилку, це може зрозуміти навіть хтось із таким мозком, як у Евелін.

Я помітив, як напружилися його плечі. Щоб він там не казав, йому ніколи не було на неї все одно.

— Обережніше зі словами, — його голос звучав різко, але не через злість. Радше через щось схоже на втомлену стриманість.

— Отже, проблема не в тому, що вона звинувачує тебе?

Він стиснув щелепи й відвів погляд.

— Проблема в тому, що я навіть не знаю, що вона думає. Вона тікає від мене. Завжди. Але цього разу… цього разу все інакше.

Я не звик бачити Ашера таким. Виглядало так, ніби він справді не розумів, що робити.

— Що ти хочеш від мене?

— Дізнайся, що вона приховує, Лео. Я знаю, що Арі ближча до неї, ніж хто-небудь інший. Вона може щось помітити.

— Ти хочеш, щоб я витягував відповіді із власної дружини, щоб дістати тобі відповіді?

Ашер підняв на мене погляд.

— Я хочу знати, чи вона не знищує сама себе.

І цього разу в його очах не було звичного холодного розрахунку. Лише страх. 

Арі сиділа у нашій спальні, коли я повернувся додому. Оскар заснув біля неї на мʼякому пуфику і я міг би сказати, що йому не місце тут, але знав, що моя дружина не дасть цього зробити.

— Ти пізно, — її голос був скоріше стурбованим, ніж ображеним.

— Вибач, мила. Довелося затриматися. Пів дня витратив на Ашера, тож довелося надолужувати роботу, — я сів поруч і м’яко заправив неслухняну прядку її волосся за вушко.

Арі зітхнула й притулилася до мене, як маленьке кошеня, обіймаючи.

— Все нормально, я просто хвилювалась.

— Як пройшов день з Евелін?

— Не дуже… Вона майже не говорила, і мені так шкода, що я нічим не можу їй допомогти…

Я погладив її по спині, залишаючи легкий поцілунок у волоссі.

— Янголе, є речі, з якими людина має впоратися сама. Не картай себе за це.

— Я знаю… Просто вона моя єдина подруга, і мені б хотілося, щоб вона була щаслива.

— Їй потрібно лише розібратися в собі, і все стане на свої місця.

Я не знав усіх деталей того, що відбувалося між нею й Ашером, але було очевидно одне: що б він не робив, Евелін постійно відштовхувала його. І, схоже, він більше не збирався цього терпіти.

— Як Ашер? — стурбовано запитала Арі, її голос був м’яким, але уважним.

— У порядку, він уміє тримати все під контролем.

Вона кивнула, задумливо дивлячись на свої руки.

— Знаєш, спочатку він лякав мене, але мені здається, що він не такий уже й поганий…

Я нахилився ближче, провів губами по її щоці, залишаючи ледь відчутний поцілунок.

— "Непоганий"…? — повторив я, надаючи голосу легку насмішку.

Арі повернула голову й зустріла мій погляд. У її зелених очах заграв хитрий блиск.

— Ти не можеш ревнувати мене до свого найкращого друга, Лео! — вона засміялася, штовхнувши мене в груди, але я лише сильніше притягнув її до себе.

— Єдине, що його рятує, — це те, що його цікавить лише Евелін.

Арі нахилила голову, уважно спостерігаючи за мною.

— Думаєш, вона справді йому не байдужа?

— Я це знаю, — промовив я без тіні сумніву. Це був факт. Ашер був зациклений на Евелін усе життя, навіть якщо вона знову й знову відштовхувала його.

— А у нього був хтось, хто подобався до Евелін? — її запитання застало мене зненацька.

Я напружився, трохи звузивши очі.

— Не занадто багато запитань про іншого чоловіка, мила?

— Лео! — Арі склала руки на грудях, сердито дивлячись на мене. — Я серйозно!

Я усміхнувся, але помітив рішучість у її погляді.

— І мене не цікавлять у цьому плані інші… — додала вона тихіше, опускаючи очі.

Я торкнувся її підборіддя, змушуючи знову глянути на мене.

— Ти справді хочеш знати?

Вона кивнула.

— Ашер завжди був складним. Я не думаю, що він колись дозволяв собі закохатися. Але якщо хтось і міг би змусити його відчути щось… це була Евелін.

Арі задумливо кивнула, і я бачив, як у її голові складалися пазли.

— А ти? — її голос став тихішим.

— Що "я"?

— До мене… була хтось, кого ти любив?

— Чи була хтось? — я нахилився ближче, дозволяючи своїм губам ледь торкнутися її вуха. — Ніхто не був важливий до тебе, Янголе. І ніхто ніколи не буде.