Читати книгу - "Похибка другого типу, Invisibility mask"

Лео.
Клятий будильник розривав тишу спальні, змушуючи мене розплющити очі. Я ледве підняв голову з подушки, відчуваючи, як тіло протестує проти нового дня. Після того як усе стало більш-менш стабільно з Арі, йти на роботу стало в рази важче. Якщо раніше я бачив у цьому можливість відволіктись, то зараз думка про те, що побачу її лише ввечері, відверто дратувала.

Я повернувся набік і побачив Арі, яка сиділа на ліжку, тримаючи в руках Оскара. Клята собака. Я не мав нічого проти тварин, але не тоді, коли цей клубок шерсті відтягував на себе всю увагу моєї дружини.

— Йому не місце на ліжку, — пробурчав я, нахиляючись до Арі, щоб залишити швидкий поцілунок на її щоці.

— Лео, він такий крихітний, йому потрібна турбота, — її голос був ніжним, і вона навіть не глянула на мене, вся її увага належала цьому пухнастому створінню.

— Мені теж потрібна турбота, але замість ранкового поцілунку моя дружина обіймає собаку, — я зітхнув, демонстративно відкидаючись на подушки.

Арі тільки закотила очі й ще міцніше притиснула Оскара до себе.

— Не будь таким, Лео, це наша собака.

— Саме тому він повинен розуміти, хто тут головний. І це не він.

— Оскар, здається, твій тато нас не любить, — вона насмішливо глянула на мене, погладжуючи щеня.

Я хмикнув.

— Я не збираюсь ділити тебе з кимось, навіть якщо це собака.

Арі нарешті підняла на мене погляд, і її усмішка стала м’якшою.

— Тобі доведеться звикнути, коли на світ з’явиться наш син, — м’яко сказала вона.

Я скептично звів брову.

— Це не одне й те саме, Арі.

— Хіба тобі не потрібно на роботу? — вона спробувала змінити тему, грайливо похитуючи головою.

— Серйозно? Ти виганяєш мене?

— Боже, ні! —Арі захихотіла, піднімаючи руки в захисному жесті. — Я лише нагадую, що ти можеш запізнитись…

Я кинув погляд на годинник і скривився. Дійсно, час підтискав, але мені ще зовсім не хотілося йти.

— Ми могли б розпочати цей день із чогось більш приємного, а не з того, що цей гад у нашому ліжку, — я кивнув на Оскара, який зручно влаштувався між подушками.

Арі почервоніла, і саме на цю реакцію я чекав.

— Лео… — вона погрозливо примружилася, але я вже схопив її за зап’ястя і потягнув до себе.

Я схопив її за талію, змушуючи опинитися в мене на колінах. Арі сперлася руками мені на груди, наче хотіла заперечити, але її очі вже потемніли.

— Оскар дивиться, — прошепотіла вона, але я навіть не озирнувся.

— У нього будуть складні будні в нашій родині, нехай звикає.

Арі лише встигла засміятися, перш ніж я накрив її губи своїми, вимагаючи від неї всієї уваги.

Не знаю, що саме зіграло більшу роль — гормони чи те, що вона нарешті почала знову довіряти мені, — але те, якою відкритою та ніжною була Арі, зводило мене з розуму.

— Які плани на день, мила? — поцікавився я, коли ми спустилися вниз на сніданок.

— Я б хотіла запросити Еві сьогодні до нас. Пар немає, тож ми могли б провести трохи часу разом, — відповіла вона, ніжно тримаючи Оскара в руках.

Я зітхнув, відкриваючи холодильник.

— Не думаю, що сьогодні вдалий час для цього.

— Чому? — вона здивовано зупинилася, нахиляючи голову набік.

— Сьогодні річниця смерті її сестри. Евелін зазвичай зникає у цей день, — поставивши перед нею чашку гарячого шоколаду, пояснив я.

Арі різко підняла на мене налякані очі.

— Річниця смерті її сестри?

— Ти не знала?

— Ні… Це… це жахливо, — вона стискала чашку, наче намагаючись зігрітися від холоду, що пробіг її шкірою.

— Це сталося шість років тому, — я провів пальцями по її спині, змушуючи трохи розслабитися. — Я б не казав тобі, якби знав, що тебе це так засмутить, мила.

Мій Янгол завжди переносила на себе біль інших. У ній було занадто багато співчуття, тоді як у мене його майже не було.

Вона повільно відставила чашку й піднялася з місця, закусивши губу.

— Ти думаєш, це правильно — залишати її саму зараз?

— Вона не сама, Ашер з нею.

Арі з сумнівом глянула на мене.

— Востаннє, коли я бачила їх разом, вони сварилися… Не думаю, що він допоможе їй.

Я лише знизав плечима, відпиваючи каву.

— Вони завжди сваряться. Але якщо хтось і розуміє її, то це точно Ашер.

Я поняття не мав, як вони досі не повбивали одне одного. Їхні спокійні дні можна було перерахувати на пальцях за весь час, що я їх знав. Але це була не моя справа. Що я знав точно, так це якщо Ашер поставив собі щось за мету, він це отримував. Навіть якщо це була Евелін.

Арі нахмурилася, задумливо погладжуючи Оскара.

— Я все одно хочу їй написати.

Я скептично глянув на дружину.

— І що ти їй скажеш?

— Що вона не одна. Що я тут.

Я тихо видихнув, розуміючи, що сперечатися з нею марно.

— Добре, але не тисни на неї. Якщо захоче — сама відповість.

Арі кивнула й уже потягнулася за телефоном, коли в двері подзвонили.

Я швидко кинув погляд на годинник.

— О восьмій ранку?

Арі так само здивовано подивилася на мене, потім на цуценя в своїх руках.

— Якщо це кур'єр, він ризикує отримати Оскара замість чайових.

Я піднявся, йдучи до дверей. І коли відкрив їх, зрозумів, що цей ранок точно стане не таким, як я планував.

На порозі стояла Евелін. Виглядала вона так, наче не спала всю ніч. Її очі були трохи почервонілими, а губи стиснуті в тонку лінію.

— Можна увійти? — тихо запитала вона.

Я мовчки відійшов убік, пропускаючи її всередину. Це було нове. Раніше в такі дні вона зникала. Але цього разу щось було по-іншому.

Мені потрібно було їхати, та й дівчачі розмови ніколи не були чимось цікавим для мене. Поцілувавши Арі, я попрямував на роботу, але перед цим набрав Ашера. Він не відповідав. Пазл складався сам собою.

Із нас усіх він був найбільш закритим, і витягнути з нього будь-яку інформацію часом ставало майже неможливо. Але було очевидним, що з Евелін усе лише погіршувалося. Раніше, що б не сталося, він завжди був поруч із нею в цей день. Вони ніби брали тимчасове перемир'я, яке, схоже, цього року закінчилося.