Читати книгу - "Похибка другого типу, Invisibility mask"

Після того, як ми обмінялися подарунками і я нарешті змогла насолодитися своїм фонданом, ми вирушили додому. Лео подарував мені букет білих троянд та сертифікат на курс водіння — він пам’ятав, як я мимохіть згадувала про це кілька місяців тому. А я вручила йому альбом із нашими спільними фото. Знімків було не так багато, але я знала, що ми це виправимо.

Дарувати щось Лео завжди було непростим завданням, але цього разу я помітила в його очах справжнє тепло. Він був щасливий. Тож, здається, мій вибір виявився правильним.

Коли ми зайшли в будинок, я ледь стояла на ногах. Це був неймовірний вечір, але зараз мені потрібен був відпочинок.

Щоправда, у спальні на мене чекав ще один сюрприз. На ліжку стояла велика біла коробка, прикрашена стрічкою. Вона злегка ворушилася, і це змусило мене застигнути.

— Лео… — я повільно підійшла ближче, серце закалатало в грудях.

Відв’язавши стрічку, я підняла кришку, і...

— Боже мій… — я прикрила рот долонею, коли з коробки визирнула маленька пухнаста мордочка.

Золотистий ретривер.

Я обережно взяла цуценя на руки. Воно було таким крихітним, теплим, із м’якою шерстю та допитливими очима, що дивилися на мене з довірою.

— Він… він такий маленький… — прошепотіла я, погладжуючи його по голівці.

Ще вчора ми говорили про це, але я знала, що придбати породистого цуценя з усіма щепленнями та документами так швидко було майже неможливо. Особливо враховуючи педантичність Лео у таких питаннях.

Я підняла погляд на нього, але він лише злегка всміхнувся, схрестивши руки на грудях.

— Думаєш, я б дозволив тобі чекати ще довше? — в його голосі звучала гордість.

Цуценя тихенько заскімлило, вмостившись у мене на руках, і я помітила маленький синій бантик на його шиї.

— О, цей бантик просто неймовірний… — я не змогла стримати сліз, щільніше притискаючи цуценя до себе.

Лео зробив крок до мене, легенько провівши пальцями по моїй щоці, стираючи сльозу.

— Хотів дочекатися ранку, щоб подарувати тобі його, але коли ми повернулися, він не припиняв шарудіти в коробці, — він хитро усміхнувся. — Думаю, наш малий так само нетерплячий, як і ти.

Я засміялася крізь сльози, дивлячись то на Лео, то на цуценя, що вже намагалося лизнути мене в щоку.

— Ти просто не уявляєш, наскільки я щаслива зараз…

— Уявляю, — Лео нахилився до мене, притискаючи свої губи до моїх у м’якому, але глибокому поцілунку. — І я б хотів бачити тебе такою щасливою завжди.

Я видихнула, коли він відступив, дивлячись на мене зі своїм звичним впевненим поглядом.

— Як ми його назвемо? — запитав він, торкаючись цуценяти, що зручно вмостилося в мене на руках.

Я задумалася.

— Хм… Щось сильне, але миле…

Лео підняв брову.

— Це не зовсім сумісні поняття, Янголе.

Я тихо засміялася, все ще тримаючи пса в руках. Потім усміхнулася.

— Як щодо Тео?

— Це точно ні, — його різке заперечення змусило мене ще сильніше посміхнутися.

— Добре, добре. Тоді нехай буде Оскар.

— Йому пасує, — Лео кивнув, оцінююче дивлячись на цуценя. — А зараз він піде спати в гостьову. Там його переноска, їжа і місце для відпочинку.

— Ми залишимо його одного на ніч? — я підняла на нього невпевнений погляд, мимоволі притискаючи Оскара ближче до грудей.

— Він собака, з ним нічого не станеться, Арі.

— Але він ще такий маленький…

Лео зітхнув, схрестивши руки на грудях, а потім хитро примружився.

— Ти хочеш, щоб він спостерігав за нашим сексом? Я не знав, що ти ексгібіціоністка, мила.

— Боже, Лео! — я ледь не впустила пса, відчувши, як гаряча хвиля збентеження накрила мене з голови до п’ят.

Лео розсміявся, явно задоволений моєю реакцією, і потягнувся до Оскара, легко забираючи його з моїх рук.

— Він переживе без нас кілька годин, а ось я без тебе — навряд.

Я закотила очі, але не заперечувала, коли він, відніс цуценя, а потім повернувся і притягнув мене ближче до себе. Це був найкращий День святого Валентина у моєму житті.