Читати книгу - "Похибка другого типу, Invisibility mask"

Лео розслаблено відкинувся на спинку стільця, уважно спостерігаючи за мною.

— Знаєш, я вже обрала ім'я, — несподівано сказала я, крутячи виделку в пальцях.

— Справді? — він зацікавлено нахилив голову, його губи розтягнулися в легкій усмішці.

— Даміан, — я зробила паузу, дивлячись на його реакцію. — Я знаю, що Тео було б більш співзвучно з твоїм, але Даміан — таке красиве ім’я…

Лео уважно подивився на мене, а потім кивнув.

— Я не проти цього імені, — спокійно відповів він. — І мені не потрібно, щоб мого сина називали співзвучно зі мною. У нього буде моє прізвище — цього вже достатньо.

Моє серце зробило маленький стрибок від полегшення. Я не була впевнена, чи він погодиться, але зараз зрозуміла, що Лео не той чоловік, який наполягатиме на дрібницях. Він просто хотів, щоб наш син був щасливим.

— Ти ж розумієш, що коли він виросте, то, можливо, буде виглядати один в один, як ти? — я підперла підборіддя рукою, примружуючись.

Лео зухвало усміхнувся.

— Ну, я б не заперечував ще одну версію себе.

Я закотила очі.

— Одного Лео мені вже достатньо. Двох я точно не переживу.

— Нічого, ти впораєшся, — він підморгнув і підняв келих з вином.

Ми сиділи за цим столиком, дивилися один на одного, і світ за вікнами ресторану здавався далеким і неважливим. Це був ідеальний вечір, і я хотіла запам’ятати кожну його секунду.

— Потанцюєш зі мною? — Лео простягнув мені руку, коли ми закінчили з основною стравою.

Я підняла на нього здивований погляд, не впевнена, чи правильно почула.

— Вау… що ти зробив із Лео, який не танцює? — я намагалася звучати невимушено, але всередині мене було справжнє хвилювання, ніби тисячі метеликів щойно зірвалися в повітря.

Лео лише злегка усміхнувся.

— Я не проти, якщо це буде моя дружина, — він нахилився і поцілував мою руку, коли я піднялася.

Його пальці ніжно сплелися з моїми, і він повільно повів мене ближче до центру залу. Я тільки зараз помітила, що в ресторані тихо грає мелодійна, приглушена музика — ідеальна для такого моменту.

Лео легко поклав руку мені на талію, а іншою продовжував тримати мою долоню. Я відчувала, як його пальці ковзають по шкірі, залишаючи після себе тепло.

— Ми ніколи не танцювали раніше… якщо не рахувати танець на весіллі, — останні слова я сказала майже пошепки, але побачила, як тіло Лео напружилося.

Я відчула, як у просторі між нами виникло напруження. У мене було безліч запитань щодо того, що сталося тоді. Особливо після того, як я знайшла те кільце. Я бачила, яким розбитим він був, коли згадував про ті обставини, але я занадто добре знала Лео. Він би ніколи нічого не розповів. Його надмірна зацикленість на тому, щоб я не нервувала, не дозволила б йому торкнутися цієї теми знову.

— Ти тремтіла тоді… — його голос був тихим, майже не чутним. Він не дивився мені у вічі, але я відчувала його біль.

Я стиснула його руку трохи міцніше, намагаючись зменшити ту дистанцію, що виникла між нами.

— Я не знала, чого очікувати, — зізналася я. — І, чесно кажучи… очікувала найгіршого.

Лео різко втягнув повітря.

— І я мало не змусив тебе… — його голос став хрипким, і я зрозуміла, що він все ще карає себе за те, що сталося тієї ночі.

Колись я злилася на нього за це. Але зараз... зараз я не хотіла, щоб він і далі носив у собі цей біль.

Я вдихнула глибше, дивлячись йому прямо у вічі.

— Я спровокувала тебе. Це не виправдовує тебе, але я тоді перейшла межу. Напевно, я зробила це лише тому, що знала: ти ніколи не змусив би мене до фізичної близькості.

Це була абсолютна правда. Лео міг бути грубим. Іноді жорстким, іноді нестерпно впертим. Але у нього було величезне серце. Він думав, що я не заслуговую його любові, що він був для мене помилкою. Але його кохання було найпрекраснішим із усього, що коли-небудь траплялося в моєму житті.

Так, він був занадто контролюючим. Але при цьому я завжди могла прийти до нього і опинитися в його обіймах. Навіть коли він був злий.

Я поглянула на нього, на його стиснуту щелепу, на його сірі очі, які зараз ховали в собі так багато емоцій.

— Лео…

— Я був… злий, — він заговорив швидко, наче хотів вибити з себе ці слова, перш ніж вони застрягнуть у нього в горлі. — Я був у нестямі від злості, бо думка про те, що у тебе може бути інший… Чорт, я не мав ніякого права злитися на тебе, але я егоїст. Я завжди хотів, щоб ти була лише моєю.

Це мало б налякати мене або розлютити, але я знала, який він. Лео ніколи не був ідеальним, і, можливо, наші стосунки дійсно мали нотки токсичності, але чи могла я уявити себе поруч із кимось іншим?

Ні.

Лео був тим, хто оберігав мене від власних кошмарів. Тим, хто лікував мої рани. Тим, кому я дозволяла бачити мене слабкою. Я не боялася заснути поряд із ним, тому що знала: він не перетне межу.

— Не знаю, чи зможу колись забути все, що тоді сталося, — я провела пальцями по його щоці, ковзаючи кінчиками уздовж жорсткої лінії його щелепи. Його м’язи напружилися під моїм дотиком, але він не відсторонився. — Але я хочу, щоб ми спробували дати цій дитині щасливу сім’ю.

Лео уважно дивився на мене, не перебиваючи, дозволяючи мені говорити.

— Ніхто з нас не був по-справжньому щасливий у своїй власній родині. І, можливо, саме через це у нас було так багато проблем. Але наш син заслуговує вирости інакше.

Лео стиснув губи, його погляд на мить потемнів, а потім він опустив голову, торкаючись лобом мого.

— І він виросте, я обіцяю, Янголе… — його голос був тихий, але сповнений рішучості.

Я заплющила очі, дозволяючи собі повністю віддатися цьому моменту. Його теплий подих торкався моєї шкіри, його руки тримали мене так, ніби він не міг дозволити мені піти.

— Ми зробимо це правильно, — тихо додав він, м’яко погладжуючи мій живіт.

Я кивнула, не маючи сил щось сказати. Ми ще довго стояли так, просто відчуваючи одне одного. А десь глибоко всередині я знала: цього разу ми справді спробуємо зробити все правильно.