Читати книгу - "ТaЄмнa СимфонІя, Yana Letta"

Лист прийшов несподівано. Простий білий конверт без печаток, без гучних заголовків. Лише коротке речення:

“Маестро Л. запрошує вас долучитись до весняного гастрольного туру по Європі. Початок — Прага, завершення — Відень.”

Андрій тримав листа в руках, поки Марта готувала чай. Він не ховав, не показував. Просто мовчав. Це була не новина — це був виклик. Як дзвінок, що довго не лунає, а потім різко б’є в тишу.

— Щось не так? — запитала вона, подаючи чашку.

— Лист. Зі столиці. Від Лазаревича.

Марта поставила чашку на стіл. Погляд — насторожений, але спокійний.

— І що він хоче?

— Запросив у тур. З оркестром. Три місяці. Європа. Гонорар... добрий. Програма — класика і сучасне.

Тиша зависла. Вона довго не відповідала. Лише дивилась на нього. Уперше за довгий час — мовби вперше.

— Ти хочеш їхати?

— Я... не знаю.

— Не бреши. Ти знаєш.

Він опустив погляд.

— Я мріяв про це. Колись. Раніше.

— А тепер?

— А тепер у мене ти. І філармонія. І нічні концерти. І діти, які слухають, не розуміючи ще нот.

Марта сіла навпроти.

— І що важливіше?

Це було не звинувачення. Це було питання. Серйозне. Пряме.

— Важливо — не втратити себе, — відповів він. — Але я не певен, ким саме я є зараз. Маестро на сцені? Чи той, хто грає для дівчинки з села?

— А може, і той, і той?

— Я боюся, що це — два різні шляхи.

— А я боюсь, що ти підеш — і не повернешся.

Тиша знову. Але вже напружена. Вузька.

— І якщо я скажу "залишайся"?

— То це буде вибір не мій.

— А якщо скажу "їдь"?

— То я зламаюсь.

Він підійшов до неї. Став навколішки.

— Я люблю тебе. І я не знаю, чи виступ у Відні змінить моє життя. Але знаю — без тебе воно вже не має сенсу.

Марта зітхнула.

— Можливо, кохання — це не про сцену. А про те, хто залишається в залі після останнього акорду.

Він стис її руку.

— Я залишаюсь.

І в тому рішенні не було жертви. Було — вибачення перед собою. Бо іноді — найскладніше обрати не славу. А людину, що мовчки тебе чекає.