Читати книгу - "Батько подруги. Заборонений зв'язок., Ярл Конг"

- Як твій день, доню? - Цікавиться мама, щиро сподіваючись, що доня на експедиції й старанно гризе граніт науки. І не тільки гризе. І не тільки науки. Мама ж то вірить своїй кровинці, і довіряє без задньої думки.

- Все чудово, а ви як? Як батько? - Прикриваю динамік мобільного рукою, щоб рідна не дай Боже не почула скрип автомобіля, в якому я наразі перебуваю. Машина далеко не новенька, явно давно використовується для таксування, тож тут і кермо рипить, коли таксист його стискає, та і з гальмами проблеми, коли він зупиняється на світлофорі. А це явно не ті звуки, які можна почути при розкопках.

- Ми в нормі, все помаленьку, чим ви там займаєтеся?

- Та... всім потроху. Ось буквально пару хвилин тому знайшли старовинний горщик, припускаємо, що він може належати до епохи середньовіччя, - брешу, безбожно брешу, і червонію від цієї брехні. А тут ще і таксист додає мастила у вогонь, поглядаючи у дзеркало заднього вигляду, і не може приховати підступної посмішки. Типу натякаючи, що це буде "нашим маленьким секретиком". Я то в машині вже понад сорок хвилин, і тут немає ніяких горщиків. Хіба тільки в багажнику. Один. Для малих потреб цього таксиста! Якого шкіритися? Підфартило везти таку дурепу як я за чорт знає скільки грошей, то сиди, радій, крути бублика та не пхай свого шнобика куди не слід! - Тому вибач, але давай я тобі трохи пізніше передзвоню.

Поки цей чоловік не пирснув зі сміху та не спалив мій план з обману рідних. 

- Так, так, звичайно, гарного дня, люба, ми з татом тебе дуже-дуже любимо!

- І я вас дуже люблю, бувай, - прощаюся і тут же переводжу погляд на дзеркальце, звідки не встигли вчасно зникнути оченята таксиста і я зловила його на гарячому. Підловила на підгляданні. - Що? Ви щось хотіли запитати?

- Ні, я просто дивився, чи можна здійснити обгін та не дай Боже не влаштувати аварію, якщо позаду хтось плететься.

Окей, біс з тобою, довези вже мене до місця призначення, отримай свої кошти та вали на всі чотири сторони. Хоч я вже сама була готова швиденько відчиняти двері та тікати на ті самі чотири сторони, якби він почав читати мені моралі про те, що батькам негоже вішати локшину на вуха. Заодно і зекономила б грошенят, які мені зараз по заріз потрібні. А так...

- Привіт, - вивалююся з цього катафалка, розплатившись з тим веселуном, і чмокаю Олю в щоку, котра вже очікує на мене на місці зустрічі. Поряд з бюджетним готелем, в якому я збираюся провести найближчі дві доби.

- А ти чого не в експедиції? І чому на таксі приїхала? 

Авжеж, у подруги чимало запитань, які вона тут же вивалює на мою бідну голівоньку, оскільки я попросту попросила її під'їхати на вказану адресу, і вже при зустрічі все пояснити.

- Не сприйми за нахабність, але ти гроші взяла з собою? - Це також було моїм проханням. І я сподівалася, що Оля не підведе. Тим паче вона трішки повинна мені за підставу з поїздкою, тож і на цьому я вирішила трішки "зіграти". На її сумлінні.

- Так, але що сталося? Навіщо вони тобі?

- Ти можеш мені позичити на пару тижнів? А я тобі все потім віддам. Будь ласка. 

- Без проблем, але що сталося? В чому проблема? Щось з батьками?

Дивлюся на подругу й усвідомлюю, що вона переймається. Хвилюється. І картаю себе за те, що я так з нею по-свинськи вчиняю. Та водночас усвідомлюю й інше - якби це були мої батьки, якби я завчасно повернулася з поїздки, то їхні хвилювання та переживання це помножити на десять в порівнянні з емоціями, котрі проживає в цю секунду подруга.

- Ні, з ними все гаразд, просто мені потрібно пожити два дні поза межами дому, а я не маю грошей на готель. Ось в тебе хотіла позичити, - тато і мама не повірять в байку про те, що поїздка закінчилася раніше через те, що хтось зник посеред ночі з табору. А якщо і повірять, то теж будуть хвилюватися. За того, хто зник і чому так ця людина вчинила. А якщо дізнаються, що всі студенти й одна бісова аспірантка скрутили пожитки та рушили додому через їхню донечку... Коротше, краще вдати, що все минуло добре, всі горщики світу нами вдало викопані й всі щасливі, всі здорові. Ніхто не посивів, ніхто не п'є заспокійливе відрами.

- То давай до мене, в чому проблема? Батько якраз поїхав у відрядження, будинок вільний. Так сказати, повністю до наших послуг.

- То позичиш? - Я, звичайно, щиро вдячна дівчині за пропозицію. За бажання допомогти. Але я і раніше не любила ці походи по житлах інших, навіть якщо це житло подруги, а після того спілкування з батьком Олі, з Лероєм Валерійовичем, то і поготів не бажаю там перебувати. Він може повернутися будь-якої миті. Це його дім. Це його особистий простір. А я не хочу бути тією, яка втручається в особисте.

- Та ти чого? Якщо ти думаєш, що вночі я перетворюся у монстра, з великими іклами замість зубів, та довгими пазурами замість акуратного манікюру, то можу тебе заспокоїти - це все витвори твоєї уяви. 

- Я маю тобі дещо розказати..., - я передбачала, що подруга почне пропонувати варіант з переночувати у неї, тож завчасно підготувалася. План "б" хоч і був про запас, але зараз йшов в хід.

- Ось вдома у мене і розповіси, - Оля бере мене за руку і вже, напевно, хоче рушити в сторону зупинки, щоб автобус доправив нас до її житла, але...

- Ні, вибач, але ні, - не рухаюся з місця, не піддаюся на дії дівчини.

- Та що там такого, що ця розповідь має прозвучати саме в готелі? Чим мій будинок не підходить? - Дивується подруга, нічого не тямлячи. Хоча, чесно кажучи, якби мені так само подзвонили, без пояснень, без роз'яснень, і попросили просто приїхати, захопивши з собою грошей, то я б теж напружилася, не відстрілюючи, що твориться.

- Сьогодні вночі я стала жінкою, - швидко випалюю і...три, два, один...

- Тобто втратила незайманість? - Все більше в шок занурюється Оля, і я хоч не збиралася так рано їй це розповідати, цим секретним ділитися, та дещо є і позитивне в цьому - вона вже точно дасть мені в борг.