Читати книгу - "Батько подруги. Заборонений зв'язок., Ярл Конг"

Можна було ще побути добу в готелі. Нагодували б смачно, напоїли на дурняк, була б змога привести думки в адекватний ланцюжок та вирішити, як діяти далі з тим що маємо на руках. Можна було б відправитися додому, повідомивши батькам, що якась дівчина підвернула ногу (звичайно, на себе не буду брати цей шквал запитань) і довелося експедицію завчасно звертати. Можна було б, але я вибрала найдурніший з усіх можливих варіантів.

"І найнебезпечніший! Чому ти про це замовчуєш?"

Труситься в куточку внутрішній голос, якому вже і не до жартів, і не до підколів в мою сторону, бо я тягну його в ліс.

"В якому ризикуєш загубитися! І мене разом з собою на дно потягнути! Чому про це не говориш? Чому мене виставляєш боягузом, а сама підскакуєш від тріску першої-ліпшої гілочки?"

Бо кабани! Дикі!

"А ми не дикі? Попертися в ліс, не знаючи точної дороги до табору!"

Мені мої речі потрібні! Там кофточка, штанці, термос!

"Кабани точно драпака дадуть, побачивши нас, бо хто адекватний буде ризикувати життям заради... термоса? Капець... Кому розказати - не повірять."

І кофточки зі штанцями! Та і взагалі - якого ти бурчиш? Он табір, он студенти, все пучком.

Тільки от зайнята наша група дечим дивним. Як для середини дня. Як для цілей, заради яких ми сюди поперлися.

Вихоплюю з натовпу дві найбільш знайомі персони й рушають до їх палатки. Яку вони чомусь розбирають.

Віка перша помічає мою присутність в таборі, і кивком голови демонструє Марині, що варто розвернутися, якщо та не хоче все проґавити.

- Привіт, - я, звичайно, не очікувала, що мене тут зустрінуть з квітами та розгорнутою червоною доріжкою, але і ця цілковита байдужість... Вражає. Холодний прийом, дуже холодний, аж віє морозом.

- Угу, - Марина небагатослівна, і явно не рада мене бачити, що і наочно демонструє, відвернувшись до паличок та складаючи їх в спеціальний чохол. Віка і взагалі слова не проронила, тільки короткі погляди кидає в мою сторону. І в них немає нічого приємного.

- А що тут відбувається? Чому всі збираються? - До того ж роблять це з такими кислими обличчями, що якби залишилася вчорашня юшка, то вона б тут же скиснула, побачивши у своєму відображенні це незадоволення.

- Одна мадам втекла посеред ночі з табору, тому всі змушені завчасно повертатися додому.

І це все мені незадоволеним тоном розповідала дупа Марини. Ну, точніше, це те, що я бачила перед собою, коли "вела" цей "діалог".

- Але ж я нікуди не тікала, мені потрібно було в лікарню, - що це ще за звинувачення? Яка ще втеча?

- Ооо, справді? - І ось, я вже розмовляю з тією частиною тіла дівчини, з якою і мала б розмовляти, та обличчя Марини не виражає ніяких добрих емоцій, вона явно на мене злиться. - Вітаю! Та ми все одно премося додому. Бо у нас надзвичайна подія! Одна мадам втекла пос...

Такс, це я вже чула, це ми вже проходили, тож ігнорую закиди Марини, в такому згвинченому стані, в якому вона наразі перебуває, спілкуватися немає сенсу. А от з ким варто провести бесіду, так це з тим, хто затіяв це поспішне скручування пожитків.

- Я тут, і нікуди я не тікала, - заявляю, стаючи перед людиною, через яку мене може зненавидіти десяток студентів, з якими я разом навчаюся в одному університеті. Як мінімум одна вже точно на мене точить шпагу.

- Вероніко? - З ошелешеним виглядом Станіслава поглядає на мене, відірвавшись від свого гаджета, на якому вона до цього щось активно клацала, сидячи на пеньку. - Повернулася? Це добре. Дуже добре. Ми всі за тебе шалено переймалися. Все думали, куди ти зникла.

- Я нікуди не зникала, і нікуди не тікала, - що це за цирк?

- Справді? А де ж ти була? Ми тебе не помітили вночі ні у твоїй палатці, ніде в таборі.

Стерво! Яке ж воно стерво! Спеціально розігрує цю комедію, при цьому підбуривши студентів проти мене, зіпсувавши їм розкопки й мене зробивши в цьому винною.

- Ви добре знаєте, і прекрасно бачили, що я підвернула ногу й Антон забрав мене в лікарню! Навіщо ви несете цю нісенітницю про зникнення та втечу?

- Ааа, так все ж таки підвернула? Не зламала? - Старша відкидає мобільний в сторону, і набуває вертикального положення. - А де ж сам Антон? Де він?

- Він... - а де? Не знаю. Може, поїхав додому. Може, на роботу. Або взагалі пішов в інший ліс по гриби. Звідкіля я можу знати цю інформацію? Та і навіщо ця інформація мені потрібна?

- А це що в тебе таке? - Її погляд зосереджується на моїй шиї, і вона так пильно туди витріщається, що там починає все палити від такої надмірної уваги.

- Що? - Кручу головою, але нічого не помічаю. Хоча якщо ЦЕ на шиї, то логічно...

- Короче, зламана ти наша, - нарешті, очі Тимофіївни відриваються від моєї шиї, і тепер я бачу в них вибухову суміш, яка ось-ось рвоне, і першою під роздачу потраплю саме я, - дупа тобі. Величезна така жирна дупа. Цю поїздку ти запам'ятаєш на все життя, повір, я докладу всіх зусиль, щоб ти про неї ніколи не забула.

Я вже про неї чорта з два забуду. Перший інтим, та ще і ТАКИЙ, просто так не вивітриться з мозку. Та це все залишається не висловленим, оскільки старша задоволено звалює, залишаючи мене переварювати почуте. Але я не поспішаю усвідомлювати, в яку "дупу", з її слів, я потрапила, натомість дістаю свій мобільний. Потрібно перевірити, що вона так пильно там виглядала на моїй шиї. Що її остаточно збісило.

Угу, ось воно що... Станіслава хоч і не відрізняється розумом та кмітливістю, але змогла зіставити мій вчорашній відхід з Антоном і... засмокт, котрий межував з укусом дикого звіра, який тепер красувався на моїй шиї, залишаючи згадку про сьогоднішню бурхливу проведену ніч...