Читати книгу - "Син маминої подруги, Мерайя Д Рок, Мар'яна Доля"

У вітальні було напівтемно — лише світло з настінного бра мляво освітлювало понуре обличчя Петра Павленка. Він стояв біля бару, повільно наливаючи собі віскі. Поруч на дивані сиділа Оксана, склавши руки на грудях. Її очі  почервоніли від напруги й недоспаних ночей.

— Він не відповідає на дзвінки, — промовив Петро, не озираючись. — І вже третій день не виходить на зв’язок.

— Ти про Князева? — перепитала Оксана. 

— Про кого ж іще?

Петро зробив ковток віскі, стискаючи склянку в руці так сильно, що дружині на мить здалося — зараз вона трісне, ранячи долоню до крові. Вона здригнулася.  У кімнаті повисла тиша, напружена, як струна. Нарешті Оксана наважилася запитати:

— Думаєш, він… вирішив обійтися без нас?

Петро зітхнув.

— Думаю, він вирішив, що ми — непотрібний баласт. Ми не змогли втримати дівчину, не змогли переконати її тримати язик за зубами, не змогли... знищити минуле.

— Ми дбали про неї роками! — зірвалася Оксана. — Поки вона була слухняна, сиділа в лісі як миша під віником! Це зараз вона, бач, розумна, втекла… знайшла когось. Але ж це не ми винні!

— Діма не слухатиме виправдань, — сказав Петро спокійніше, але з крижаною відстороненістю. — У нього вже інший план. Думаю, він хоче знайти Кіру сам. І запропонувати їй “угоду”: підписує все на нього — і вільна. Може, навіть віддасть їй якісь крихти — квартиру, рахунок у банку, білет за кордон.

— А ми?

Петро повільно повернувся до неї. Оксана подумала, що перед нею ніби опинився не її  завжди флегматичний, ледачкуватий чоловік, а якийсь незнайомець, що дивився загрозливо і був готовий на все. 

— Якщо він вирішить, що ми зайві — просто приберуть. Без галасу. Без слідів. Він таке робив. І не раз.

Оксана  ще більше зблідла. Її голос пролунав ледве чутно:

— То що нам тепер  робити?

— Спершу треба знайти дівчину раніше за нього. І… переконати її не зустрічатися з Князєвим. Залякати. Вплинути емоційно. Викрасти, якщо доведеться. Вибору нема.

— А якщо вона вже з ним на зв’язку?

Петро замовк, поставив на стіл порожню склянку. Потім стиснув кулак.

— Тоді… будемо діяти швидко. Ризиковано, але… або ми, або нас.

Оксана глибоко вдихнула, потім встала з дивана.

— Добре. Я придумала, що можна зробити… Знаю однокласницю Кіри, Марину, вона може подзвонити до Олега і напроситися в гості. Ця дівчина за гроші погодиться на все. 

Петро кивнув і вперше за вечір відчув холод — не від льоду у склянці, а від розуміння: гра, в яку він грав раніше під керівництвом Князя, стала небезпечною, і вказівок вже не доводиться чекати. Треба робити хід першим, поки ситуація не вийшла з-під контролю…