Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Лис та інші детективні історії. 📚 - Українською

Читати книгу - "Лис та інші детективні історії."

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Лис та інші детективні історії." автора Мирослав Іванович Дочинець. Жанр книги: 💙 Детективи / 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 59 60 61 ... 85
Перейти на сторінку:
дочекавшись замовлення, вони вийшли в провільглу сутінь. З перехнябленого, напівіржавого якоря, здавалося, скрапують солоні сльози моря.

Карташ тоді дотримав слова. Отримавши рішучу відмову служити в нього офіційно, генерал поклав перед Лисом чорний «дипломат». Там був вирок суду про дострокове звільнення і горезвісна сіра папка, замацькана сотнями рук тюремників. Папка з його прізвищем.

— Як виявилося, це все твоє майно, — криво посміхнувся генерал. Дістав із сейфа пачку грошей і долучив до паперів. — Для початку вистачить, а далі дивися. Вольному воля. Пам'ятай, що в мої двері ти можеш постукати будь-коли. І ще… Там, під папкою, для тебе конверт. Твій старий друг помер у Бутирці. Рана відкрилася, і за добу він стік кров'ю. Просив передати тобі листа.

Помітивши, як сполотніло його лице, генерал пом'якшив голос:

— Справді, нічого не можна було вдіяти. Я професуру привозив. А в Бутирку він сам напросився, так легше було нам працювати. Головатий був чоловік. Перед таким нікому не ганьба шапку скинути. І він зняв кашкета.

У великому конверті був невеличкий лист. Мовляв, відходжу, не маю сил багато розписувати. Та й нема що. Не наївся — не налижешся. Кілька разів він перечитав останні речення: «Я дав тобі все. Ти зрозумієш це пізніше. Живи й за мене. Прошу тебе, хлопчику. Тата».

Була ще приписка — віднести маленький конверт, не розпечатуючи його, за вказаною адресою. Адреса була простою: Коктебель, «Кам'яний грот», Алім.

В Коктебелі він запитав першого зустрічного і, на подив, той шанобливо відвів його до потрібного місця. Це була винарня, прорубана в скелі, з грубими бочками замість столів і корабельними ланцюгами, на яких висіли полиці з пляшками. Кучерява буфетниця, довідавшись, кого він шукає, неохоче прочинила двері до сусідньої кімнати. Там за тихою розмовою сиділо кілька чоловіків. Один із них, товстогубий і сумний на лиці, мовчки прийняв від нього листа й пішов читати до кімнати. За хвилину повернувся, щось шепнув кучерявці, дістав з полиці вино і сів біля нього.

— Син мого друга — мій син, — мовив зі східним акцентом, не порушуючи серйозності на обличчі.

— Друг. Я був другом Тата. Молодшим другом, — пояснив прибулець.

Господар налив червоного, аж чорного вина. Хилитаючись у склянках, воно довго ще темнило скло.

— Син, — повторив Алім і поклав долоню на складений вдвоє аркуш. — Тут написано — син.

Гість промовчав. Мабуть, вино було дуже терпке, бо ліве око його засіпалося й видушило сльозину. Алім це завважив і делікатно опустив очі на свою склянку.

— Воно в мене скалічене, — пояснив молодий чоловік, — і буває, що сльозавить, коли вип'ю чи з'їм щось гостре.

— Розумію, — сказав Алім і накрив його твердий, з оббитими кісточками п'ястук своєю м'якою засмаглою рукою. — Тобі треба відпочити. Ти заслужив це, хлопчику.

Якби до нього звернувся так хтось інший, то за мить разок зубів з кривавими драглями чвиркнув би по стіні. Але зараз ці слова прозвучали так знайомо і так рідно, що він лише стомлено посміхнувся.

— Тут найкраще в світі місце для відпочинку душі, — воркітливо говорив Алім, розкраюючи запечений баранячий бік. — Ось той чоловік це теж свого часу зрозумів, — кивнув на пам'ятник патлатому бороданеві, що зі свого постаменту по-домашньому поглядав на містечко. — Він це зрозумів юнаком і відмовився від європейських столиць. І побудував тут, на дикому березі, дім, і привів сюди кохану жінку, і написав тут гарні книги, намалював гарні картини. І гідні люди з цілого світу приїздили до нього, щоб навчитися бачити світ його очима. Щоб навчитися радіти так, як радів він світові…

Це було так дивно слухати, ніби Алім розповідає якусь казку. А той, потягуючи темними губами темне вино, правив далі:

— Віднині, хлопчику, ти маєш свій дім. Він стоїть у ялівцевому гаю під скелею Пила. Стара добра жінка готуватиме тобі смачнючий лагман, шурпу, рибну солянку. А якщо захочеш, то й борщ, — він чомусь смачно засміявся.

— А ти будеш провідувати мене зі своїм вином?

— А я буду провідувати тебе з баклажкою найкращого сапераві. Ми будемо пити його під густою чинарою, а ти розповідатимеш мені про Тата. Я ще багато чого не встиг навчитися від нього… А потім ми будемо мовчати і слухати море. Будемо міцно по-чоловічому мовчати.

— Мовчати Тата мене навчив, — сказав, легко зітхаючи, хлопець. — Довге мовчання породжує коротку і точну відповідь.

— О! — радісно вигукнув Алім і, клацнувши пальцями, показав кучерявці на порожню пляшку. — Вип'ємо ще за блаженну пам'ять Тата, а завтра я покажу тобі місце, де він учився мовчанню.

…Шановна Юлія, колишня вчителька географії, виявилася сестрою Тата. Вона відвела його в простору кімнату з двома шафами книг і блідими акварелями на стінах. За ялівцевим гаєм бовваніла зазубрена скеля Пила. Прогулюючись довкола неї, він натикався на ніздрюваті брили, колишні зуби камінної гори. Повітря у світанковий час тут також було гострим, продирало груди кислуватою терпкою свіжістю. Рудими, пружними від старої хвої стежками він збігав до моря і віддавався вранішній купелі. Це був час, коли сонячна куля лежала ще на хребті мису Крокодил, а море ледь-ледь здригалося, сміялося до нього платиновими лусочками.

Якщо плаваєш щодня, щотижня, щомісяця, то рано чи пізно море впустить тебе у свою плоть і ти станеш його краплинкою, його кристаликом.

Море вимивало втому і темні спогади. Він ставав легким і безтурботним, як хлопчик. І навіть його тінь на піску, здавалося, була прозорішою, світлішою.

Від моря він вертався до книг, які читав присмоктом, до мерехтіння в очах. Джованьолі, Джек Лондон, Бальзак, Флобер, Сент-Екзюпері, Гоголь, Толстой, Гемінгвей, Драйзер, Ремарк, Маркес… Прочитане напластовувалося в душевній порожнечі, просторо влягалося, тверділо і здіймалося вгору, підносячи і його серце.

Кожного ранку його будив шурхіт велосипедних коліс. Це чоловік від Аліма привозив свіжих рапанів, мідії, рибу, сир і молоко. І вони сідали з шановною Юлією за сніданок, присмачений її нескінченними розповідями про Старий Крим. Такими ж ажурними, як комірці її старозавітних блузок.

А вечеряли з Алімом у глибині саду під рипучою чинарою. Той рідко приходив сам, були гості з Москви, Пітера, Києва, Тбілісі, Казані, Ростова, були й іноземці. Велика імперія розколювалася, як галера на рифах, і з трюмів її крізь усі шпари сипалися скарби. Майже нічийні. «По золоту ходимо, хлопці», — любили тоді казати спритники. Ці ж люди, що чинно попивали під чинарою густе сапераві, золото не топтали. Вони його обачно підбирали.

«Золотий шлях» завертав сюди, в Коктебельську Бухту-Барахту, як свого часу нарік її Бунін, перекинувшись тут на човні. І хто із сторонніх

1 ... 59 60 61 ... 85
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Лис та інші детективні історії.», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Лис та інші детективні історії."