Читати книгу - "Ловець снів"

Хтось раптом став за спиною — не друг,

І рогом моя робиться рука.

Теодор Рьотке

Розділ 10

Курц і Андергілл

1

Єдиним об’єктом у районі проведення операції була невелика крамничка, що називалася «Сільмаг Ґосселіна». Загін зачистки Курца почав прибувати туди невдовзі після того, як пішов сніг. О десятій тридцять, коли туди дістався сам Курц, там уже були перші люди з команди підтримки. Вони взяли справу у свої руки.

Магазин отримав кодову назву «Синя база». Сарай, розташовані поряд корівник (занедбаний, але ще не розвалений) і загорожа отримали назву «Синій ізолятор», і там уже розмістилися перші затримані.

Арчі Перлмуттер, новий ад’ютант Курца (старий, Калверт, помер від серцевого нападу менш ніж два тижні тому — до біса невдалий час) носив із собою планшетку з десятком імен. З’явився він сюди, озброєний ноутбуком і електронним записником, але виявив, що на Джефферсон-тракт електронні пристрої потрапляють у стан НФНФ — «ні фіга не фуричать». Першими в цьому списку стояли імена Ґосселінів: старого, управителя крамниці, і його дружини.

— Це ще не все, — сказав Перлмуттер.

Курц пробіг поглядом список на планшетці Перлі, потім повернув його. За ними паркувалися великі трейлери, підганялись і встановлювались напівпричепи, росли ліхтарні стовпи. Коли настане ніч, це місце буде освітлене, як стадіон під час фіналу сезону Головної бейсбольної ліги.

— Двох ми випустили. Ось на стільки розминулися. — Перлмуттер підняв праву руку з розсунутими на чверть дюйма великим і вказівним пальцями. — Вони приїжджали по їжу. Узяли переважно пиво й сосиски.

Обличчя в Перлмуттера стало блідим, лише дві червоні троянди цвіли на щоках. На тлі все більшого шуму він мусив підвищувати голос. Гелікоптери прилітали парами й сідали на щебенево-асфальтову дорогу, що вела до федеральної автостради 95, звідки можна було вирушити або на північ до одного сонного містечка (Преск-Айл), або на південь, до інших сонних містечок (наприклад, Банґор чи Деррі). Гелікоптери — це, звичайно, непогано, якщо пілоти не залежать від складних навігаційних приладів, які теж НФНФ.

— Ці двоє — вони туди чи звідти? — запитав Курц.

— Туди, — відповів Перлмуттер. Він не міг змусити себе дивитися в очі Курца, куди завгодно, тільки не йому в очі. — Ґосселін каже, тут іде лісова дорога, її називають Просіка. На звичайних картах її не позначено, але в мене є топографічна карта, на якій…

— Ось і добре. Вони або вийдуть звідти, або залишаться. Нам підходять обидва варіанти.

Прилетіло ще більше гелікоптерів, деякі, на віддалі від сторонніх очей, вивантажували кулемети. Операція загрожувала досягти масштабів «Бурі в пустелі», а то й більших.

— Ви розумієте свою місію тут, Перлі?

Перлмуттер напрочуд чітко розумів. Він був новачком і так хотів справити враження, що мало не стрибав на місці. «Як спанієль, що зачув обід», — подумав Курц. І все це юнак робив, не дивлячись начальникові в очі.

— Сер, моє завдання має триєдину природу.

«Чи ти ба, триєдину, — подумки гмикнув Курц. — Оце висловлюється».

— Я зобов’язаний: а) перехопити, б) доправити перехоплених осіб до медиків і в) утримувати і сортувати їх відповідно до подальших вказівок.

— Саме так. Це і…

— Але, сер, перепрошую, сер, але медики ще не прибули, тільки кілька армійських санітарів, і…

— Заткни пельку, — перервав його Курц. Говорив він неголосно, але кілька чоловіків у зелених комбінезонах без будь-яких знаків розрізнення (вони всі були в таких комбінезонах, включно з самим Курцом), які метушливо займалися своїми справами, зупинились і подивились на Курца з Перлмуттером, після чого знову почали рухатися. З подвоєною швидкістю. Що ж до Перлмуттера, троянди на його щоках миттєво згасли. Він відступив, збільшивши відстань до Курца ще на фут.

— Якщо ти ще хоч раз мене переб’єш, я тобі так дам, що ногами накриєшся. Зроби це вдруге, і я відправлю тебе до шпиталю. Зрозуміло?

З видимим зусиллям Перлмуттер нарешті спрямував погляд на обличчя Курца. На його очі. Потім віддав честь так чітко й різко, що його пальці мало не висікли іскру.

— Сер, так, сер.

- І цього теж не треба. — І коли погляд Перлмуттера почав знову опускатись: — І дивись на мене, коли я з тобою розмовляю, хлопчино.

Дуже неохоче Перлмуттер послухався. Тепер його обличчя посіріло. Незважаючи на те що вертольоти, які вишикувались на дорозі, видавали безліч різних і гучних звуків, тут якимось чином зберігалася відносна тиша, ніби Курц переміщувався в якійсь власній повітряній кишені. Перлмуттер був упевнений, що всі навколо зараз дивляться на нього і бачать, наскільки він переляканий. Якоюсь мірою його страх пояснювався очима нового начальника, точніше, катастрофічною порожнечею в них, немов за ними зовсім не було мозку. Перлмуттер чув про погляди, які прозирають на тисячу ярдів наскрізь, але погляд Курца йшов наскрізь на мільйон ярдів, а то й світлових років.

І все ж якимось чином Перлмуттер витримав погляд Курца. Зазирнув у порожнечу. Схоже, початок виявився не надто успішним, але було важливо — було необхідно — зупинити зсув, поки він не перетворився на лавину.

— Гаразд, молодець. Принаймні вже краще. — Курц говорив тихим голосом, але Перлмуттер легко розчув його попри гудіння гелікоптерів. — Я скажу це тільки раз і тільки тому, що ти тут новенький і явно не можеш відрізнити жопу від голови. Мене попросили провести тут операцію «пука». Ти знаєш, що таке пука?

— Ні, — відповів Перлмуттер. Йому було майже фізично боляче не додавати «сер».

— У повір’ях ірландців, нації, що досі не виповзла зі світу забобонів, у якому жили їхні предки, пука — це примарний кінь, який викрадає мандрівників, забирає їх, несучи на собі. Я обрав таку назву, тому що ця операція водночас таємна і відкрита. Парадокс, Перлмуттере! Добра новина: до подібної байди ми готувалися з 1947 року, відтоді як військово-повітряні сили вперше виявили артефакт позаземного походження, який тепер зветься «спалах». Погана новина: майбутнє настало, і мені доводиться зустрічати його з такими помічниками, як ти. Ти мене розумієш, салаго?

— Так, с… так.

— Сподіваюсь. І ось чим нам належить тут займатися. Ми повинні діяти швидко, рішуче й при цьому скакати верхи на коневі пука. Нам доведеться виконати всю брудну роботу і постаратися вийти звідси чистими… чистими… так, Господи Боже, і з посмішкою.

Курц оголив зуби в короткій посмішці і зробився настільки схожим на дикого сатира, що Перлмуттер мало не заволав від страху. Високий, із похилими плечима, зовні Курц був подібний до