Читати книгу - "Дім дивних дітей"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Тепер я знав: ходять. Ті, хто полює не просто на тварин, а на дещо набагато небезпечніше. Мене зворушила думка про те, що мій дідо виявився не схибленим любителем зброї, не таємним ловеласом чи чоловіком, нездатним до сімейного життя. Ні, він був таким собі мандрівним лицарем, який ризикував власним життям заради інших, жив у авто, у дешевих мотелях, вистежував смертельно небезпечних потвор, а додому приїздив з поріділим запасом куль та з синцями, які ніколи не міг до пуття пояснити, та кошмарами, про які говорити не бажав. І за ті чисельні жертви він заробив лише зневажливе кепкування і підозрілість з боку тих, кого любив. Мабуть, саме через це він так часто листувався з Еммою та пані Сапсан. Бо вони розуміли його.
Повернулася Бронвін із графином кокаїнової настоянки та ще однією флягою бренді. Пані Сапсан відіслала її і заходилася змішувати дві рідини у чайній чашці. А потім стиха поплескала пані Шилодзьобку по щоці, вкритій сіткою голубих прожилок.
— Есмеральдо, — сказала вона. — Есмеральдо, ви маєте піднятися і випити тонізуючу суміш, яку я вам приготувала.
Пані Шилодзьобка застогнала, і пані Сапсан піднесла чашку до її рота. Стара жінка зробила кілька невеличких ковтків, поперхнулася і закашлялася, але більша частина рідини все ж потрапила їй до горла. Якусь мить вона отетеріло озиралася і знову хотіла відкинутися на спинку крісла, але рвучко випрямилася і обличчя її просвітліло.
— О Господи! — мовила вона хрипким голосом. — Невже я заснула? Як нечемно й негарно з мого боку! — І вона з легким подивом поглянула на всіх нас так, наче ми щойно матеріалізувалися з повітря. — Альмо, це ти?
Пані Сапсан погладила кістляві руки старої.
— Есмеральдо, ви прибули до нас здалеку посеред ночі. Боюся, всіх нас це дуже налякало.
— Правда? — Пані Шилодзьобка примружилася, нахмурилася і просвердлила поглядом протилежну стіну, де жваво вистрибували мерехтливі тіні. І на її обличчі вмить з’явився тривожний вираз. — Так, — підтвердила вона. — Я прилетіла, щоби застерегти тебе, Альмо. Ти мусиш бути насторожі. Щоби тебе не застукали зненацька, як мене.
Пані Сапсан кинула масажувати їй руки.
— Хто застукає?
— То могли бути лише витвори. Вони прийшли удвох уночі, вдавали з себе членів ради. Звісно, серед членів ради немає чоловіків, та поки сонні вартові продряпували свої очі, зловмисники скрутили їх, зв’язали й кудись потягли.
— Ой, Есмеральдо! — скрикнула пані Сапсан.
— Мене та пані Вівсянку розбудили їхні жалісні крики, — пояснила вона, але виявилося, що нас забарикадували в нашому ж будинку. Нам не зразу вдалося вибити двері, та коли ми погналися за витворами, йдучи їхніми смердючими слідами, по той бік контуру вже чекала зграя потвор, які з виттям накинулися на нас. — І вона замовкла, захлинувшись слізьми.
— А діти?
Пані Шилодзьобка тільки головою похитала. Здавалося, життя згасло в її очах.
— Діти були приманкою, — сказала вона.
Емма взяла мене за руку і стиснула її; у світлі вогню я побачив, як блиснули сльози на щоках пані Сапсан.
— Насправді їм були потрібні пані Вівсянка і я. Мені вдалося втекти, а пані Вівсянці не пощастило.
— Її убили?
— Ні, її викрали. Так само, як і пані Волове Очко та пані Синицю, їх викрали два тижні тому, коли їхні контури зазнали вторгнення. Вони стали хапати імбрин, Альмо. Схоже, що це скоординована операція. Мені навіть подумати страшно, навіщо вони це роблять.
— Тоді вони й сюди заявляться, це точно, — тихо мовила пані Сапсан.
— Якщо зможуть знайти вас, — відповіла їй пані Шилодзьобка. — Ви сховані краще, ніж решта, але ти мусиш бути напоготові, Альмо.
Пані Сапсан кивнула. Її наставниця безпорадно поглянула на свої руки на колінах, які тремтіли, наче зламані пташині крила. Її голос теж затремтів.
— О, мої любі діти. Помолімося за них. Вони тепер залишилися самі-одні. — Вона відвернулася й заплакала.
Пані Сапсан накинула ковдру на плечі старій жінці і підвелася. Ми пішли слідком за нею, залишивши пані Шилодзьобку наодинці з її горем.
* * *
Вийшовши з вітальні, ми побачили дітей, які скупчилися біля дверей. Якщо вони не розібрали всього, що розповіла пані Шилодзьобка, то однаково почули достатньо, бо це було видно з їх стривожених облич.
— Бідолашна пані Шилодзьобка, — запхикала Клер, і її нижня губа затремтіла.
— Бідолашні діти пані Шилодзьобки, — озвалася Оливія.
— Тепер вони прийдуть за нами, пані директорко? — спитав Горацій.
— Нам потрібна зброя! — скрикнув Мілард.
— Бойові сокири! — додав Єнох.
— Бомби! — вигукнув Г’ю.
— Негайно припиніть! — скрикнула пані Сапсан і підняла догори руки, щоби всі позамовкали. — Нам усім варто зберігати спокій. Так, те, що сталося з пані Шилодзьобкою, — це трагедія, велика трагедія, але це не означає, що така сама трагедія неодмінно повториться й тут. Однак ми мусимо бути насторожі. А це означає, що з дому ви виходитимете лише з мого дозволу, і то лишень по двоє. Коли ж помітите незнайомця, повертайтеся негайно і ставте мене до відома. Ці та інші застережні заходи ми обговоримо уранці. А тепер — марш у ліжко! Ніч — не час для зібрань.
— Але ж пані директорко… — почав був Єнох.
— Я ж сказала: у ліжко!
Дітлахи поквапилися до своїх спалень.
— Що ж стосується вас, пане Портман, то мені не до вподоби думка про те, що вам доведеться повертатися додому наодинці. Гадаю, вам слід залишитися з нами, принаймні допоки все хоч трохи вгамується.
— Я не можу так взяти й не прийти. Мій батько схибнеться з переляку.
Вона нахмурилася.
— Тоді ви мусите хоча б діждатися кінця ночі. Я наполягаю на цьому.
— Я зостануся, але тільки якщо ви розкажете мені все про тих істот, які убили мого діда.
Пані Сапсан нахилила голову на один бік і поглянула на мене з веселим здивуванням. Принаймні, так мені здалося.
— Що ж, гаразд, пане Портман. Я не буду заперечувати вашому бажанню знати правду. Влаштовуйтеся на решту ночі отам на дивані, і ми неодмінно поговоримо на цю тему.
— Я хотів би поговорити про це негайно. — Десять
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дім дивних дітей», після закриття браузера.