Читати книгу - "Фіаско"

Так. Полегкість, бо відступ уже виключався з гри.

Зір повернувся до, нього через кілька секунд, хоча стрілка гравіметра ще тремтіла на червоних рисках шкали. «Гермес» уник прямого попадання. Воно було неможливе. Хоч би що його атакувало, ГОД, який постійно був напоготові, відбив удар, завданий спритно й несподівано. Позбавлений часу вибрати належне прикриття, ГОД упав у крайність. Вал гравітації нічим не можна було пробити в цьому Космосі, хіба що сингулярністю, отож «Гермес» уцілів, але сила такого раптового удару у відповідь неминуче дала рикошет і, наче гармата, що відкотилася після пострілу, весь корабель в епіцентрі розряду сидераторів затремтів, хоч прийняв лише невелику часточку випущеного в нього заряду.

Навіть не намагаючись підвестися, бо тіло все ще наче перебувало під пресом, Стіргард широко розплющеними очима бачив, як велика стрілка, слабо здригаючись, міліметр за міліметром сповзає з червоного сектора круглої шкали. Граничне напружені м’язи почали вже коритись. Гравіметр понизився до чорної двійки, і тільки сирени тривоги досі пронизливо вили на всіх палубах.

Відштовхуючись обома руками від бильця крісла, Стіргард насилу підвівся і, ставши на ноги, змушений був, згорбившись, спертись долонями на край столика — як та мавпа, що звикла допомагати своїм ногам руками. Він не міг собі пояснити, звідки в нього цієї хвилини з’явилася така думка. Серед безладної купи стрічок і карт на підлозі він побачив батьківську монету, яка й далі показувала решку, тобто відступ. Стіргард усміхнувся, бо це рішення перебив уже вищий козир. Гравіметр показував одиницю. Треба було поквапитись до стернової рубки й довідатись передусім про людей.

Стіргард був уже біля дверей, але раптом повернувся, підняв монету й поклав її в шафку. Ніхто не смів довідатись про його хвилинну слабість. Слабість не входила в категорії гри, бо коли бракує мінімаксових рішень, то рішень, кращих за чисто лотерейні, немає. Отож він міг бодай перед самим собою виправдатись у цьому вчинку, але не хотів. Посередині тунельного коридора до нього повернулася невагомість. Стіргард не хотів війни, але знав своїх людей і розумів, що, крім папського делегата, ніхто не погодиться на втечу.

ДЕМОНСТРАЦІЯ СИЛИ

Розпізнати засоби, застосовані проти «Гермеса», не пощастило, бо, незалежно від того, що це було, рештки його зникли з часопростору. ГОДів запис пам’яті захисту підтвердив те, що фізики припускали. Націлені на всі боки оптиметри підмітали вакуум довкола «Гермеса» аж до зовнішнього периметра оборони, виявляючи радарні відгомони частинок міліметрового розміру в радіусі ста тисяч миль. Удар був не променевий, інакше він залишив би спектральну смужку.

Раптова поява кількох десятків об’єктів невиразних обрисів довкола «Гермеса», цілого рою, що концентричне нісся на корабель, до того ж майже одночасно, здавалася спочатку загадкою. Вони з’явилися на незначній відстані, від милі до двох. Сушачи собі голови, що б це могло означати, фізики обміркували, як ці об’єкти змогли непомітно проникнути крізь систему ретельного захисту. Можливі були три варіанти. Хмари часточок, не більших за бактерії, могли стиснутись у багатотонні маси, що передбачало неабияке вміння виробляти молекули, здатні самостискатись і спрямовуватися на ціль потужною дисперсією. Щось на зразок хмар мікрокристаликів, які вже всередині периметра, подолавши лінію зовнішньої оборони, стискаються в лавину.

Окремі молекули, сконденсовані не абияк, а сформовані власною інерцією в снаряди, повинні були відзначатись незвичайно тонкою будовою. За десять секунд до удару корабельні магнометри зареєстрували стрибок магнітного поля довкола бортів: в апогеї воно досягло мільярда гаусів, а за кілька наносекунд знизилося майже до нуля. Проти цього припущення промовляла відсутність будь-якої електромагнітної активності раніше. Фізики не могли розгадати механізму творення поля такої інтенсивності, джерела якого, без попереднього виявлення, не зафіксували б навіть чутливі оптиметри. Теоретично крізь захист могли проникнути диполі, якщо їхня хмара нейтралізувалася взаємною орієнтацією більйонів молекул. Це припускало наявність технології, яку досі на землі ніхто не проектував, а, отже, й не перевіряв експериментальне.

Друга ймовірність — надзвичайно абстрактний спосіб використання квантових ефектів вакууму. А коли так, то жодна матеріальна часточка не проникла через захисний бар’єр і на всьому сферичному передпіллі не було жодної молекули, фізичний вакуум містить безліч віртуальних частинок, які можуть матеріалізуватись при імпульсному посиланні завдяки енергії, докладеній ззовні. Цей варіант розгадки не тільки припускав оточення корабля найжорсткішим ультрарентгенівським гамма-промінням, а й відцентрову розрядку, яка на зразок кулястої хвилі, що скорочується зі швидкістю світла, дала саме на стику з охороною тунельний ефект: кванти енергії, виділеної довкола корабля, витіснили з вакууму чимало адронів, щоб вони ринули з усіх боків на «Гермес». Метод цілком реальний, хоч і вимагає, однак, витонченої апаратури, з точною дислокацією в просторі, а також якнайретельнішого маскування орбітерів. Це здавалося малоймовірним.

Третій варіант припускав, зрештою, застосування негативної енергії поза периметром оборони. Але це вимагало опанування сидеральної енергії й, до того ж, у її макроквантовому вигляді, з попереднім усмоктуванням сили Сонця. Адже силові установки, здатні розвивати необхідну потужність на планеті, вже під час пуску викрили б себе: «Гермес» міг зафіксувати нагрівання довколишніх районів.

Захоплений зненацька, ГОД удався до гравітаційного захисту. Використавши всю потужність обох головних силових установок, які були в його розпорядженні, він оточив корабель тороїдальними кільцями тяжіння. Всередині цих торів, ніби в центрі перехрещених автомобільних шин, стримів «Гермес», і спрямовані в нього снаряди полетіли по Шварцшільдовій кривій. Кожен матеріальний об’єкт, який потрапляє на неї, втрачає всі свої фізичні властивості, за винятком електричного струму, обертального моменту й маси. Коротше — перетворюється на безформну гравітаційну могилу. Ось чому від випущених снарядів не лишилося й сліду.

Тори у вигляді непробивного панцира існували всього кільканадцять секунд, що коштувало кораблеві 1021 джоулів енергії. «Гермес» не спіткала доля «Гавриїла», тобто він не знищив себе в момент самозахисту завдяки тороїдальній конфігурації імпульсних гравітаційних валів. Та оскільки їх неможливо швидко сконцентрувати біля самого випромінювача, то корабель прийняв близько однієї стотисячної вивільненої енергії. Вже кілька двохсоттисячних розчавили б його, наче молот-порожню яєчну шкаралупину.

Люди вийшли з цієї неприємної ситуації цілі й неушкоджені. Крім Стіргарда й Кірстінга, всі спали чи принаймні лежали, прив’язані до ліжок, як Темпе. Корабель не мав бойового оснащення. Поласар вимагав будь-якою ціною піднятись на перигелій, щоб поповнити запаси енергії, втраченої під час відбиття нападу.

Дорогою «Гермес» перетнув хмару розрідженого газу, взяту в протуберанці, які розсіювалися в сонячному вихорі, але сенсори попередили, що на панцир налипло безліч молекул, які його каталітичне роз’їдають. Проби виявили їхню специфічну вірулентність,