Книги Українською Мовою » 💛 Інше » Морські казки: Казки про Mелюзину і морських людей 📚 - Українською

Читати книгу - "Морські казки: Казки про Mелюзину і морських людей"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Морські казки: Казки про Mелюзину і морських людей" автора Автор невідомий - Народні казки. Жанр книги: 💛 Інше / 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 59 60 61 ... 87
Перейти на сторінку:
мене, – пробелькотів.

Гуцул пообсотував чорта мотузками, як горшкодрай дрантивий горнець. Відвернувся й крикнув:

– Рви!

Дідько так натужився, що мало очі не повилазили. Дувся, кидався до землі, терся до каміння, скавулів від люті, як скажений пес. Але нічого не допомогло.

– Тобі треба ще одну кулешу з'їсти, аби розв'язатися, – кепкував леґінь. – Давай зірки, як не хочеш, аби жаба дала тобі цицьки.

– Можеш забрати, – погодився чорт.

– Де вони є?

– На коні, під сідлом.

Леґінь витягнув зорі й почав рахувати. Довго їх перекладав із купи на купу. Скільки їх там було – годі вже сказати, але однієї гуцул таки не дорахувався.

– Де вона? – гримнув на чорта.

– Там є всі.

– Брешеш, однієї бракує! Як не скажеш, то шпурну тебе туди, де раки зимують.

Чорт зрозумів, що в нього кепські справи, бо гуцул знає, що до чого. Взяв та й зізнався:

– Я подарував одну зірку своїй любасці – відьмі.

Леґінь довго не думав. Висадив зв'язаного чорта коневі на спину, сів у сідло і – вйо! – до відьми. Стали під вікном і слухають, як відьма мудрує над розкладеними картами:

– Пек сему лиху! Десь пропав і третій чорт. Відай, його запропастив гуцул.

– Я тутечки! – крикнув чорт.

– Ой, Антипку мій коханий, ходи-но до хати.

– Не можу, любонько, бо-м зв'язаний. Віддай леґеневі ту зірку, що я тобі подарував, і попроси, аби мене відпустив.

Гуцул увійшов до хати. Відьма дала йому зірку.

– Розв'яжи мого коханого, – попросила.

– Він мені ще потрібний.

Леґінь цілу ніч шпурляв зірки на небо. Хотів, аби кожна була на своїм місці. Як закінчив роботу, надворі розвиднілося. Він дідька – в опалку й поїхав до столиці.

Люди йому дякували за сонце, місяць і зірки. Тільки корчмарі, цісарські міністри та злодії не дякували, бо коли темно, легко шахраювати.

Леґінь розв'язав дідька і сказав:

– Ану, Антипку, збери корчмарів, міністрів і злодіїв. Обмасти їх смолою, обкачай у пір'ї і води три дні і три ночі по ярмарках.

Чорт вискочив з опалки і побіг виконувати указ.

Леґінь пішов до палацу. Став перед престолом і сказав:

– Вельможний цісарю, я все вже зробив. Сонце, місяць і зірки – на своєму місці. Тепер поїду за своєю мамою, аби вона подивилася й сказала, чи хоче такої невістки, як твоя царівна.

– Гай, най буде, – погодився цісар.

Гуцул пустився в дорогу до Коломиї. Сонце пражило, як скажене. Побачив грушу з доспілими грушками, але навіть не підійшов до неї. Спрага не давала йому жити. Але дарма побачив криницю з чистенькою, як кришталь, водою, – пройшов мимо неї.

Забрав свою маму й вернувся до цісаря. Цісарівна їй сподобалася.

Було таке весілля, якого світ не бачив. Аякже!

Про Сученка-богатиря

Жив собі король і не мав собі від роду дітей, а довкола королівського палацу було велике озеро – таке, що ні його переплисти, ні його переїхати. І от король велів збудувати через те озеро міст і оголосити так:

– Хто б міг десь почути, що треба зробити, аби в мене діти були, – половину королівства тому віддам.

Один бідний чоловік забрів попід міст і сів перепочити. Аж ідуть три ченці, і говорить один:

– Спасибі тому королеві, що цей міст вистроїв.

А другий каже:

– Е, пане брате, коли в нього од роду дітей нема.

Третій каже:

– А я, отче брате, знаю, од чого б у його королеви діти були.

– Ходіть же, отче брате, на край мосту, посідаємо і віддихнемо, та скажеш, отче брате, і нам.

Посідали вони напроти того чоловіка і стали говорити:

– Він король на всю свою імперію, він може це зробити. Якби привезли шовку і виплели з шовку невід та поїхали до моря, і виловили золотоперу щуку, привезли до королеви і дали їй з'їсти, у неї б діти були.

Встає той чоловік з-під мосту і йде прямо до короля і розказує йому:

– Привезіть шовку, виплетіть невід, піймайте у морі тим неводом золотоперу щуку, королева з'їсть, і тоді у неї діти будуть.

– Добре, поштивий чоловіче! Як є тому правда, половину королівства віддам, як ні, то мій меч, а твоя голова з пліч.

Король дав наказ, і навезли йому шовку, виплели невід, і поїхали до моря. Закинули той невід зараз у море, натягли силу риби, але нема золотоперої щуки. Закинули другий раз, ще більшу силу риби витягли – нема золотоперої щуки.

– Закиньмо, братці, ще третій раз, якщо за цим разом не витягнемо, то поберемо цієї риби і повеземо королеві на гостинець.

Закинули третій раз – здається, знову порожній невід йде, коли дивляться – нема нічого, тільки золотопера щука. Привозять ту щуку до короля. Стала кухарка варить її, попробувала юшки й завагітніла. Наїлася королева – і також завагітніла, сучка під столом попробувала кісточок – і та завагітніла, всі три ходять вагітні.

Привела сина кухарка, привела сина королева, привела сина і сучка. Охрестили їх, а вони ростуть не по роках, а по годинах – так ростуть, як з води йдуть. Виросли за вісімнадцять годин, як за вісімнадцять років. Король їх послав у школу і вони навчилися грамоти ще краще від свого вчителя. Приходять вони до отця свого:

– Отче наш любий! Дай нам по коню, по лучку, і по стрілці: ми підемо на полювання.

Вони вже його отцем всі три називають, бо він же їх до хреста повводив.

Отець їм говорить:

– Ви ще молоді юнаки, заблукаєте чого доброго.

А королева говорить:

– Дай їм по коню, нехай вони поїздять, бо вони молоді та й занудилися на місці сидіти.

Дав їм король по коню, по лучку і по стрілочці. Поїхали вони, і заїхали в інше панство, десяте королівство.

Сученко говорить:

– Що ж, браття, їдемо ми, їдемо, а між нами нема отамана. Будь же ти, Королевичу, отаманом!

– Не хочу, брате!

– Будь ти, Куховаричу!

– Не хочу і я! Будь лучче ти, Сученку!

– Е, брати, ви з більшого покоління, та ви не хочете, а я з найменшого покоління, та буду над вами отаманом! Не хочу!

– Ставаймо, браття, під ряди і пускаймо стрілочки: чия далі упаде – той буде отаманом.

Поставали, попускали стрілочки.

Зараз же стріла Королевича застряла в дубові, стріла Куховарича застрягла у маковині, а Сученкова застрягла у змієвому будинкові у вікні.

Ідуть в інше панство, десяте государство.

– Он твоя, Королевичу, стрілочка в россохах у дубові стримить.

Ідуть в інше панство, десяте государство.

– Он твоя, Куховарячу, стрілочка в маковині стримить.

Ідуть в інше

1 ... 59 60 61 ... 87
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Морські казки: Казки про Mелюзину і морських людей», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Морські казки: Казки про Mелюзину і морських людей"