Читати книгу - "Морські казки: Казки про Mелюзину і морських людей"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Гуцул пообсотував чорта мотузками, як горшкодрай дрантивий горнець. Відвернувся й крикнув:
– Рви!
Дідько так натужився, що мало очі не повилазили. Дувся, кидався до землі, терся до каміння, скавулів від люті, як скажений пес. Але нічого не допомогло.
– Тобі треба ще одну кулешу з'їсти, аби розв'язатися, – кепкував леґінь. – Давай зірки, як не хочеш, аби жаба дала тобі цицьки.
– Можеш забрати, – погодився чорт.
– Де вони є?
– На коні, під сідлом.
Леґінь витягнув зорі й почав рахувати. Довго їх перекладав із купи на купу. Скільки їх там було – годі вже сказати, але однієї гуцул таки не дорахувався.
– Де вона? – гримнув на чорта.
– Там є всі.
– Брешеш, однієї бракує! Як не скажеш, то шпурну тебе туди, де раки зимують.
Чорт зрозумів, що в нього кепські справи, бо гуцул знає, що до чого. Взяв та й зізнався:
– Я подарував одну зірку своїй любасці – відьмі.
Леґінь довго не думав. Висадив зв'язаного чорта коневі на спину, сів у сідло і – вйо! – до відьми. Стали під вікном і слухають, як відьма мудрує над розкладеними картами:
– Пек сему лиху! Десь пропав і третій чорт. Відай, його запропастив гуцул.
– Я тутечки! – крикнув чорт.
– Ой, Антипку мій коханий, ходи-но до хати.
– Не можу, любонько, бо-м зв'язаний. Віддай леґеневі ту зірку, що я тобі подарував, і попроси, аби мене відпустив.
Гуцул увійшов до хати. Відьма дала йому зірку.
– Розв'яжи мого коханого, – попросила.
– Він мені ще потрібний.
Леґінь цілу ніч шпурляв зірки на небо. Хотів, аби кожна була на своїм місці. Як закінчив роботу, надворі розвиднілося. Він дідька – в опалку й поїхав до столиці.
Люди йому дякували за сонце, місяць і зірки. Тільки корчмарі, цісарські міністри та злодії не дякували, бо коли темно, легко шахраювати.
Леґінь розв'язав дідька і сказав:
– Ану, Антипку, збери корчмарів, міністрів і злодіїв. Обмасти їх смолою, обкачай у пір'ї і води три дні і три ночі по ярмарках.
Чорт вискочив з опалки і побіг виконувати указ.
Леґінь пішов до палацу. Став перед престолом і сказав:
– Вельможний цісарю, я все вже зробив. Сонце, місяць і зірки – на своєму місці. Тепер поїду за своєю мамою, аби вона подивилася й сказала, чи хоче такої невістки, як твоя царівна.
– Гай, най буде, – погодився цісар.
Гуцул пустився в дорогу до Коломиї. Сонце пражило, як скажене. Побачив грушу з доспілими грушками, але навіть не підійшов до неї. Спрага не давала йому жити. Але дарма побачив криницю з чистенькою, як кришталь, водою, – пройшов мимо неї.
Забрав свою маму й вернувся до цісаря. Цісарівна їй сподобалася.
Було таке весілля, якого світ не бачив. Аякже!
Про Сученка-богатиря
Жив собі король і не мав собі від роду дітей, а довкола королівського палацу було велике озеро – таке, що ні його переплисти, ні його переїхати. І от король велів збудувати через те озеро міст і оголосити так:
– Хто б міг десь почути, що треба зробити, аби в мене діти були, – половину королівства тому віддам.
Один бідний чоловік забрів попід міст і сів перепочити. Аж ідуть три ченці, і говорить один:
– Спасибі тому королеві, що цей міст вистроїв.
А другий каже:
– Е, пане брате, коли в нього од роду дітей нема.
Третій каже:
– А я, отче брате, знаю, од чого б у його королеви діти були.
– Ходіть же, отче брате, на край мосту, посідаємо і віддихнемо, та скажеш, отче брате, і нам.
Посідали вони напроти того чоловіка і стали говорити:
– Він король на всю свою імперію, він може це зробити. Якби привезли шовку і виплели з шовку невід та поїхали до моря, і виловили золотоперу щуку, привезли до королеви і дали їй з'їсти, у неї б діти були.
Встає той чоловік з-під мосту і йде прямо до короля і розказує йому:
– Привезіть шовку, виплетіть невід, піймайте у морі тим неводом золотоперу щуку, королева з'їсть, і тоді у неї діти будуть.
– Добре, поштивий чоловіче! Як є тому правда, половину королівства віддам, як ні, то мій меч, а твоя голова з пліч.
Король дав наказ, і навезли йому шовку, виплели невід, і поїхали до моря. Закинули той невід зараз у море, натягли силу риби, але нема золотоперої щуки. Закинули другий раз, ще більшу силу риби витягли – нема золотоперої щуки.
– Закиньмо, братці, ще третій раз, якщо за цим разом не витягнемо, то поберемо цієї риби і повеземо королеві на гостинець.
Закинули третій раз – здається, знову порожній невід йде, коли дивляться – нема нічого, тільки золотопера щука. Привозять ту щуку до короля. Стала кухарка варить її, попробувала юшки й завагітніла. Наїлася королева – і також завагітніла, сучка під столом попробувала кісточок – і та завагітніла, всі три ходять вагітні.
Привела сина кухарка, привела сина королева, привела сина і сучка. Охрестили їх, а вони ростуть не по роках, а по годинах – так ростуть, як з води йдуть. Виросли за вісімнадцять годин, як за вісімнадцять років. Король їх послав у школу і вони навчилися грамоти ще краще від свого вчителя. Приходять вони до отця свого:
– Отче наш любий! Дай нам по коню, по лучку, і по стрілці: ми підемо на полювання.
Вони вже його отцем всі три називають, бо він же їх до хреста повводив.
Отець їм говорить:
– Ви ще молоді юнаки, заблукаєте чого доброго.
А королева говорить:
– Дай їм по коню, нехай вони поїздять, бо вони молоді та й занудилися на місці сидіти.
Дав їм король по коню, по лучку і по стрілочці. Поїхали вони, і заїхали в інше панство, десяте королівство.
Сученко говорить:
– Що ж, браття, їдемо ми, їдемо, а між нами нема отамана. Будь же ти, Королевичу, отаманом!
– Не хочу, брате!
– Будь ти, Куховаричу!
– Не хочу і я! Будь лучче ти, Сученку!
– Е, брати, ви з більшого покоління, та ви не хочете, а я з найменшого покоління, та буду над вами отаманом! Не хочу!
– Ставаймо, браття, під ряди і пускаймо стрілочки: чия далі упаде – той буде отаманом.
Поставали, попускали стрілочки.
Зараз же стріла Королевича застряла в дубові, стріла Куховарича застрягла у маковині, а Сученкова застрягла у змієвому будинкові у вікні.
Ідуть в інше панство, десяте государство.
– Он твоя, Королевичу, стрілочка в россохах у дубові стримить.
Ідуть в інше панство, десяте государство.
– Он твоя, Куховарячу, стрілочка в маковині стримить.
Ідуть в інше
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Морські казки: Казки про Mелюзину і морських людей», після закриття браузера.