Читати книгу - "Мертве царство: Казки про мерців, упирів, привидів"

Тут він іде в третю землю. Приходить туди, аж там люди такі, що половина чоловіка, а половина собаки, і їх не може звоювати. Сниться йому знову: «Ці люди не чули зроду музики, як вони полягають в кріпості[23] спати, то ти вели своїм музикантам заграти, то вони з радості самі себе заїдять».

На другу ніч люди полягали спати, цар зібрав свою музику. Як заграють вони — ті попросипались і не знають, що це такеє, бігають, крутяться по кріпості, а далі — давай один одного гризти. Гризли, гризли, аж поки всіх там осталось десять чи там двадцять… От уже і третю землю цар завоював.

Тут вертається він із своїм військом назад, до своєї, значить, землі. Іде дорогою та й іде — коли дивиться, аж земля завалилась — нікуди далі йти. От цар велів зробить собі ланцюг, та такий довгий, щоб на той світ дістав. Зробили цей ланцюг, спустили в ту провалину, цар сам і поліз, щоб то, бачте, побачить, що там і на тім світі робиться. А як він ліз, то сказав своїм генералам, щоб коло того ланцюга день і ніч стояла варта.

— Як я, — каже, — потягну за ланцюг, щоб тягли. Я буду сидіть, то мене і витягніть на цей світ.

От цей цар іде там уже під землею та й іде, коли дивиться, аж стоїть палац і нікогісінько не видно, тільки один палац стоїть та й годі.

От він і заходить туди. Ходить по покоях — нікого не видно. Заходить в другий, чи, може, там в десятий — аж сидить панна. Та така ж то хороша, така хороша, що й сказати не можна. От вона його й питає:

— Чого ти, чоловіче, сюди прийшов? Тут змій живе, він тебе з'їсть. Він і мене взяв на тому світі та й держить у себе за жінку. Він такий сильний, що його ніхто не може звоювати. Тільки постій, чоловіче добрий! Може, Бог дасть, що ти його подужаєш, то ти мене од біди врятуєш.

Візьмеш мене з собою, може, ми таки вернемось коли-небудь на той світ.

— Добре, — каже.

— Слухай же, чоловіче: у змія є дві бочки — в одній вода сильна, а в другій — безсильна. Як він з ким б'ється, то сам п'є сильну воду, а другому дає безсильну. От ми перекотимо ту бочку, що з сильною водою, на те місце, де стоїть безсильна, а бочку з безсильною водою перекотимо на те місце, де стоїть сильна вода. Він як нап'ється безсильної води, а ти сильної, то ти його звоюєш.

От тільки що вони перекотили бочки, аж тут летить уже змій. Так, аж горить од його! Цар скорій сховався під ліжко. Прилітає змій, увійшов у палац:

— Фе, фе! Прісну кість[24] чути!

— Та де там тобі, — каже панна, — тут прісна кість узялась! Сюди прісного чоловіка і ворон кості не занесе! А що б ти, — каже, — робив, якби мого брата зобачив?

— Що ж би я, — каже, — робив, — я би бився з ним.

— Ну, — каже панна, — вилазь, нічого робить.

От ідуть вони на мідний плац[25] битися.

Як пхне змій царя, то так він по коліна й загрузне в мідь, як пхне цар змія, то змій і з місця не зрушить.

— Ну, тепер, — каже змій, — ходім одпочинем.

Пішли одпочили трохи, напились води з бочок, але цар той напився води сильної, то в нього сили зразу прибуло — так, що аж горить, а змій напився безсильної води, то й ту силу загубив.

— Ну, тепер, — каже змій, — ходімо битися — вже відпочили трохи.

Приходять вони знову на той самий плац.

Як пхне цар змія, так він по коліна в мідь загруз. Як пхне змій царя, так той і з місця не зрушить. От цар загнав його у мідь аж по самі пахви, а після взяв та й голову стяв йому.

Приходить він до панни, та питає його:

— А що, чи звоював?

— Звоював, — каже, — і голову одтяв.

— Ну, добре. Тепер же ходім.

От ідуть вони, а панна і каже:

— Тут ще є моя сестра, чи не можна як-небудь і її визволити?

— Добре, — каже цар, — може, як-небудь і твою сестру визволимо.

Пішли. Ідуть та й ідуть, ідуть та й ідуть, коли дивляться — аж стоїть такий палац великий та здоровий, такий, як буває у царя якого-небудь або генерала. Заходять вони туди, знайшли сестру і кажуть їй:

— Як би тут твого чоловіка звести зі світу?

— Добре, — каже та. — У нього там-то і там-то лежить два камені — один сильний, а другий безсильний. Перекотимо сильний камінь на місце, де лежить безсильний, а безсильний туди, де лежить сильний, то він, як прийде одпочить, лизне безсильного каменю, тоді ти його звоюєш.

Перекотили камені, коли дивляться, аж летить уже змій, аж ліс гуде, аж іскри з нього сиплються. Царя сховали під ліжко і прикрили, щоб не видно було. Прилітає змій, заходить у палац:

— Фе, фе! Прісну душу чути!

— Та де там тобі тут, — каже його жінка, — візьметься прісна душа? Сюди і ворон кості прісної не занесе. А що б ти, — каже, — робив, якби побачив мого брата?

— Що б же я, — каже, — робив? Бився!

— Ну, що ж робить, — каже вона, — вилізай, чоловіче!

Виліз той із-під ліжка, і пішли на срібний плац воюватись. Як ударить змій царя, то він по коліна в срібло загрузне, а як ударить цар змія, змій і з місця не зрушить.

— Ну, тепер, — каже змій, — ходім одпочинем.

— Ходімо, — каже цар.

Пішли. Там чи одпочили, чи ні, веде змій до каменя.

— Лижи, — каже.

Цар лизнув і став такий, як огонь! Лизнув і змій другого каменя — пропала у нього і та сила, що була. Пішли битись.

Що ударить змій царя — цар і з місця не зрушить. Як ударить цар змія, так той по коліна в срібло йде. Загнав його в срібло по самі пахви і голову зняв.

Приходить у палац, його й питають.

— А що, чи звоював змія?

— Звоював, — каже.

— Ну, тепер ходім же, — кажуть, — на той світ, може, й дійдемо як-небудь.

Пішли. На дорозі згадала панна, що у змія в кишені є такі ключі, що як оббігти кругом палацу з ними, то палац звернеться в трубочку, а як махнуть ключами навхрест, то знову