Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Розмір має значення 📚 - Українською

Читати книгу - "Розмір має значення"

297
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Розмір має значення" автора Брати Капранови. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 59 60 61 ... 87
Перейти на сторінку:
по-справжньому.

Поки йшли загальні розмови, я тихо сидів у кутку, не озираючись навіть тоді, коли вся банда зупинилася просто за моєю спиною.

- Бардзо добже, - кивав головою пан Марек, тим часом як адон Ліон лише скептично кривив губи.

Усе нормально, кожен у своєму репертуарі. Цікаво, під яким приводом їх заманили сюди? Обом кедрові горіхи цікаві приблизно так само, як мені - марсіанський пил.

- Професоре, покажіть нашим гостям етапи обробки сировини, - попрохала капітан Аксінья голосом, близьким до нормального. Ти диви, може, коли хоче, а точніше, коли мусить.

На цій фазі починався мій вихід. Просто як у театрі. Порахувати в голові до п’яти, аби заспокоїтися - і на сцену.

Тримаючись спиною до публіки, я просунувся до мікроскопа і спритно вставив туди скельце з препаратом.

- Отак, шановні, виглядає кедрова олія після першого етапу ферментації, - професор зазирнув в окуляр, потім протер його носовичком і запропонував подивитися гостям.

Під прикриттям його халату я жестом завзятого престидижитатора додав до препарату одне тонесеньке скельце та підкрутив фокус.

Пан Марек відхекався, немовби збирався пірнати, і поважливо нахилився до мікроскопа. Він наморщив чоло придивляючись і раптом видихнув:

- Матка Бозка!

- Що там? - стривожився професор.

- Ніц, нічего. Нема проблєм.

Добре, хоч у цього йолопа вистачило глузду заткнутися. Врешті трохи отямившись, він відхилився від окуляра і витер спітніле чоло.

- Бардзо добже, - дещо непевно повторив він. - Пане Ліоне, прошу пана.

Адон Родимчик, не знімаючи скептичного виразу з обличчя, нахилився вперед і теж зазирнув у мікроскоп. Слава Богу, у цього нерви були міцніші, а тому він навіть оком не змигнув. Я спритно вихопив скельце з мікроскопа і витер об кишеню, знищуючи текст, виконаний мікроскопічним лабораторним олівцем: «Пане Марку! Пане Ліоне! КГБ хоче вас викрасти. Тільки прошу, без нервів. Підіть до туалету, друга та третя кабінки. Там знайдете пояснення».

Після такої інформації обом тут-таки по-справжньому закортіло вийти, і я їх розумію. А перевага рулону туалетного паперу перед скельцем мікроскопа очевидна - там можна розмістити до біса інформації, і знищення її після прочитання не складає жодної проблеми. На туалетному папері я уже більш докладно пояснив задум КГБ і запропонував вибір: або не повірити і потім нарікати на себе, або повірити і попрохати професора показати, як реально відбувається збирання шишок на плантації. На плантації я пообіцяв підготувати шлях до втечі.

Судячи з того, якими пополотнілими повернулися поважні пани з місць не таких віддалених, вони знайшли і прочитали мої листи. Пан Марек весь час нервово озирався на вертухая біля дверей, а той тільки весело шкірив зуби, чи то демонструючи гостинність, а чи уявляючи, як цьому товстому пасуватиме зеківська роба.

Родимчик виявився міцнішим. І хоч скептична усмішка зійшла з його лиця, однак піта лишилася на місці, мабуть, додаючи мужності.

Тепер треба було тільки чекати та сподіватися, що хлопці не наважаться перевіряти на собі правдивість моїх припущень. Принаймні я б на їхньому місці не став цього робити. Але слід віддати належне, добродії таки попсували мені нерви. Із півгодини вони точили якісь безглузді балачки про технологію, дотримання норм і правил виробництва, вимоги санітарної служби. Таке враження, що обидва щось у цьому розуміли. Я вже прокляв їх, їхніх матерів і весь рід до десятого коліна, коли нарешті почув райський голос:

- Ми б іще хотіли подивитися на виробництво, тобто, як це сказати… добування шишок.

Це був пан Марек, менш стриманий за свого колегу.

- Так-так, - тут-таки зметикував приєднатися й той. - Дуже цікаво, як саме ви збираєте шишки, наскільки мені відомо, це не така проста справа. Пане професоре, ви не могли б показати нам плантацію дерев, про які ми так багато почули?

Гнучкошиєнков здригнувся, неначе в нього влучили з бойової рогатки. Потім чомусь озирнувся на мене. Старий чортяка, чого іще тобі треба?

- Авжеж! - солодким голосом заспівала Аксінья, прикриваючи батькову розгубленість. - Завтра зранку ми із задоволенням…

- Зараз, - не менш солодко виправив її адон Родимчик, - зараз, голубонько, адже час іще є?

- Як скажете, панове, - погодилася вона.

Спрацювало! Це ще була не перемога, але половина перемоги. Ваза-арі, як кажуть у дзюдо. Тепер не забулися б про вашого покірного слугу, і можна було б по-справжньому радіти.

Я помаленьку прослизнув до виходу, де на вішаку висів наш теперішній верхній одяг, по простому кажучи, куфайки. Попри календарний вересень, погода тут трималася холодна, а крім того, такий одяг чудово захищав від кліщів. Схопивши свою куфайку, я на мить замислився і взяв до неї ще одну, найбільшу з усіх. Нехай господар вже пробачає за крадіжку, на тому світі розрахуємося. Тьху-тьху-тьху. Що це я раптом згадав про той світ? Не час іще, не час. Надто багато залишилося недобитих ворогів.

Отже, розжившись двома куфайками, я почекав слушного моменту і ящіркою пробрався до професорового кабінету. Старий зараз у такому стані, що запросто проігнорує свого вірного асистента. І справа навіть не в невдячності, а в банальних нервах. От я і влаштував засідку в кабінеті, аби в такий спосіб нагадати про своє існування.

- Миколо Васильовичу! - я вискочив, наче Пилип з конопель, коли Гнучкошиєнков зайшов одягтися перед далекою подорожжю.

- Ой, Господи! Налякав. Слухай, мало про тебе не забувся.

От вони, науковці, що я казав?!

- Робота не вовк,

Ти сказала в суботу,

Коли залишила самого мене…

- згадав я перекладену професором танку.

Старий посміхнувся, але потім зітхнув і наморщив чоло:

- Тільки як Їй про це сказати?

Кому це «Їй» я перепитувати не став. Якби у мене була така донька, задавив би власними руками.

- А ви скажіть дуже просто: «Мій асистент поїде зі мною».

- Що, прямо так і сказати?

- Так і кажіть. Матері ж її ви не боялися?

- Ні, - не зовсім впевнено підтвердив професор.

- От бачите. А це ваша донька, і вона повинна вас слухатися.

- Да? - чи то спитав, чи то погодився він.

- Уперед! - я підштовхнув його до дверей.

Часу було обмаль.

Сподіватися на ораторське мистецтво старого було б ризиковано, а тому я, скориставшись розосередженістю загальної уваги, промовив з-поза його спини:

- Асистент поїде з нами.

Я сказав це професорським голосом - слава Богу, тембр був не надто складний, а тому єдиним здивованим моїми словами виявився сам професор. Він озирнувся, наче не розуміючи, у чім справа, але Аксінья вже улесливо кивала:

- Ну зрозуміло, професоре. Як скажете.

З цієї відповіді старий здивувався ще більше, і, мабуть,

1 ... 59 60 61 ... 87
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Розмір має значення», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Розмір має значення"