Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Криничар 📚 - Українською

Читати книгу - "Криничар"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Криничар" автора Мирослав Іванович Дочинець. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 59 60 61 ... 94
Перейти на сторінку:
розуміння ціни всьому. Довірся Йому-і нараз приспіє полич. Ти до Нього шепотом ‒ Він до тебе віщим голосом. Ти до Нього крок ‒ Він до тебе два. Бо милість Його непомірна! А чоловік ‒ то лише терня і квіт Господнього вінця. Коли в якій іпостасі. Нині терня на твоїй голові, а завтра воно може обернутися квітом. Однак затям: Господь думає про нас, але нашими головами. Господь помагає нам ‒ нашими руками.

Залишаюся при молитві за тебе, раб і слуга Божий Симеон».

Ніч я міркував над тою цидулою, а споранку, на свіжу голову, відписав на звороті.

«Слава навіки Господу, а вам ‒ мир і здравіє, милостивці мої! За доброту вашу, якої я недостойний, кланяюся доземно кожному. Без числа согрішив я на цьому світі, але повинності зловорожої за собою не чую, бо чоловік, якому осмілився простягти руку помочі, гідний золотих палат, а не упослідженої ями.

Щоб не відбирати дорогий час від вас, обтяжених трудами, виказую свій намір стосовно грошей. Один срібний передайте бабі Влені, що живе при сторожці в ремісному дворі. На другий нехай Юлина купить найліпшу збрую для свого коня ‒ вона нас дуже смачно частувала. Третій срібний заповідаю на богоугодні діла в розпорядження благочестивого Симеона. Одинадцять срібних прошу передати жидові Мордкові, котрого в Мукачеві всі знають. А він знає мене. Довіряю йому пустити гроші від мого імені в діло на свій розсуд.

За цим схиляюся в подяці й любові до кожного з вас і прошу не судити суворо, якщо на цьому світі більше не зійдемося. Осібна подячність ‒ святому отцеві. Відтепер маю два світочі в темничній юдолі ‒ його скріплююче напуття, а також науки, якими просвітлює мене визначний чоловік, з яким я коротаю свій спокутний тривок.

Ваш покірник і вічний довжник Ферко, записаний Овферієм без вітцівського поймення».

Мені не стачило духу й смілості написати про світоч третій (а може, й перший) ‒ про сяйво образу моєї Соломки, з яким я вставав і засинав. Але то вже був не хворобливий шал із гріховними сновиддями, а рівний ясний вогонь у моєму серці. І найцінніше в цій сердечній ватрі, збагнув я згодом, ‒ те, що вона залишає по собі, коли відгорить. Як із кукурудзяних стебел: коли їх спалити много, ‒ з того попелу можна висіяти золотий порох.

Змигнув тиждень, і я дістав від добротливого служника ще один пакуночок. А в ньому ‒ другий рукав до сорочки. Ще одне вишите її письмо: «Люблю і пам'ятаю, журюся й надіюся». І був там складений човником аркуш цупкого паперу.

«Мир твоєму серцю і добра година твоїм ділам! Здоровить тебе знакомитий чоловік Мордохей, мукачівський перекупник. Засмутили мене твої напасті. Але мудрий єврей у лихолітті радіє, а в щасті плаче. Радій і ти, сину, бо ти з тих, про яких кажуть: і молоді гусаки водять гусей до ріки. Ти ще поведеш своїх гусей. І ось підтвердження тому: гроші знайшли тебе і в тюрмі. Бо ні стріла, ні голова камінь не проб'ють, а гроші це зроблять. Я втішений, що й ти починаєш розуміти їх силу і сенс.

А тепер обертаю до заголовного, бо хто про що, а різник ‒ про м'ясо. Твої 11 срібних приспіли дуже вчасно. Та й хіба гроші приходять невпопад?! А тут якраз закрутилося живе дільце ‒ рихтуються мостити кам'яний тракт з Ужгорода до Лемберга. Левовий пай дає цісарська скарбниця, заразом гуртують у концесію й промітну людність. То означає, що кожен грошовитий краянин вільний пристати до діла зі своїм капіталом. На суму внеску будуть щорічно нараховуватися рези, себто проценти. І чим довше дорога буде служити, чим більше нею їздитимуть ‒ а воно так і буде ‒ тим більший приріст матимуть наші вклади. Я кажу наші, бо, маючи в концесійній раді не останній голос, вирішив притулити й твої гроші.

А щоб ти був спокійним, а я чесним перед тобою і Богом, беруся виправити законний документ на твоє ім'я. Ім'я ти маєш, а от на прізвище ще не розжився. Та гроші зарадили й тут. Нотар справив новеньку метрику, де записав тебе, аби довго не думати, ‒ Криничарем. Копач Петро Солома хвалив тебе як доброго способця в колодязному ділі. Кому руки служать, то служать усяко. Воно й ліпше, що про документ не знатимуть твоїтюремники, в ньому будеш чистим. А самі папери, метрику й нотарську угоду про твою грошову лепту я віддаю на руки богочестивому Симеону, котрий збереже їх у монастирській книгозбірні надійніше за банк.

Не пускай у серце сум, хлопче. Ачей сніг паде не цілу зиму. Нехай зігріває тебе втіха, що немилосердний час відраховує не тільки години в безвість, а й грошики для твоєї будучини. Ти сидиш чи спиш, а вони працюють. Маймо доста розуму і сил провадити їх плин далі. Бо останнє вбрання без кишень, сподіваюся, нам пошиють ще не скоро.

На цьому будь здоров. А листа спали, щоб не спокушати нечестивого.

Твій підскарбій Мордохей».

Що ж, дякую тобі, Мордку, в черговий раз, що проймаєшся долею шалапутного гоя. І перепрошую за непослух щодо останнього наказу. Де б я спалив таку коштовність, як папір, та ще й геть чистий з другого боку. Я віддав його Гречину, нехай хоч щось собі нотує по-людськи. Той прийняв його обіруч, як безцінний дар.

«Я не втримався, аби не прочитати, ‒ сказав він знічено наступного дня. ‒ Така спокуса ‒ чуже письмо, якого так давно мої очі не бачили…»

«Я ніщо не крию від вас, учителю».

«Той чоловік, що писав, не простак і дещо тямить у тому ділі. В грошах. Але далеко не все. Гроші ‒ це рідкі кристали Числа, і вони скоряються його законам. Проте люди вірять лише тому, що держать у руках. Вони хапають гроші, як їжака, обдирають руки і не знають, як його втримати. А гроші цураються загребливих рук, вони, як вода, люблять простір і волю. Вони ллються, течуть, випаровуються і знову падають золотим дощем. Бо вони рідкі кристали Числа. Його діти».

«Ви знаєте, як добувати гроші?» ‒ запитав з подивом я. Бо найменше, що міг пов'язати з єством свого навчителя, то це гроші.

«Я давно пізнав їх природу. Цього було досить, аби дати і їм спокій від себе і собі від них. Бо я пішов далі ‒ до сліпучих верхів абсолютного Числа. Від нього я хочу більше, ніж скарби речові. А

1 ... 59 60 61 ... 94
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Криничар», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Криничар"