Читати книгу - "Дочка Медічі"

Потім, піднявши голову, звертається до матері:

— Не хвилюйтеся, пані. Я не зазнав втрат більших за ті, які може собі дозволити король. Однак я так розгнівався на тих, хто залишився живим, і бачив так мало шансів на успіх, що вирішив відпустити чоловіків додому. На думку Таванна, це найкращий спосіб відігнати армію Коліньї. Якщо вони не зустрінуться з нами у бою, найбільш імовірно, що вони розбіжаться, і ми матимемо час на роздуми.

— А якщо вони залишаться?

— Тоді я знову стрибну в сідло й негайно вирушу на південь. Але зараз я маю намір піти до моїх апартаментів і напитися,— він відпускає мене.

— Я піду з вами,— підводиться мати.

Я залишаюсь сама, але не переймаюсь цим. Я не зазіхатиму на час, який мати проводить у товаристві Генріха. Між тим, я наближаюсь до стола її величності, аби побачити на власні очі лист від нашого посла у Мадриді. Маю надію, що мати сприймає перемовини оптимістичніше за нього. Однак здається, Форкево вірить, що дон Себастьян погодиться прийняти мою руку. Я відкладаю сторінки у бік, аж раптом мою увагу привертають слова: «Я не вважатиму мій обов’язок виконаним, якщо не повідомлю вам, що я чув, причому із кількох джерел, що дон Себастьян навряд чи здатен зачати дитину. Відтак, цей шлюб може сприяти зміцненню стосунків між Португалією і Францією, але такий політичний союз триватиме, доки житимуть принцеса та її чоловік, і не довше».

Навряд чи здатен зачати дитину. Я не впевнена, що розумію значення цих слів, але вони хвилюють мене. Я жадаю мати дітей, і мої бажання цим не обмежуються. Відтоді, як я вперше поцілувалася з Гізом, я відчуваю нагальну потребу вдатися до дій, які призводять до появи дітей.

— Секретар нунція каже, що він боїться жінок понад усе на світі,— Генрієтта приглушує голос попри те, що ми перебуваємо у моїх апартаментах. Лувр — місце, де можна зберегти будь-яку таємницю, тільки якщо розмовляти пошепки.

— Я не вірю, що мати здатна видати мене заміж за пана, який надає перевагу...

— Чоловікам? — припускає Генрієтта.

— А я не вірю, що ви звабили священика! — каже Шарлотта.

— Чом би й ні? — відповідає Генрієтта.— Я люблю експерименти. Позаяк його Святість брав активну участь у перемовинах щодо шлюбу Марго, я була впевнена, що секретар нунція знатиме всі подробиці,— розвернувшись до мене, вона додає: — Що ж стосується переваг дона Себастьяна, не зовсім зрозуміло, хто подобається йому більше — чоловіки чи жінки, коли йдеться про плотське кохання. Зрозуміло лише те, що його виховували монахи, які навіяли йому думку, що кожна жінка нечиста, адже є джерелом гріхів. Такому, як він, чоловіки видаються меншим із двох лих,— доливаючи вина до наших келихів, каже вона.— Як прикро.

Я не впевнена, кому із нас вона співчуває, але у цю мить я жалію себе.

— Дякувати Богу, не всі чоловіки схожі на нього,— веде далі її милість, піднімаючи келих.— Пропоную випити за чоловіків, які люблять жінок. За чоловіків, якими ми можемо насолоджуватися й використовувати у власних цілях.

А як же кохання?

Шарлотта п’є, ласкаво посміхається мені та каже:

— За таких чоловіків, як герцог де Гіз — захисник Пуатьє.

Мій брат був у Меці недовго: незабаром надійшла звістка, що армія гугенотів зібралася біля Пуатьє. Назрівала облога. Генріх поїхав об’єднувати розігнане ним військо. Ми повернулися до Парижа: мати нарешті одужала і мала змогу подорожувати. Поки ми чекали новини про Генріха, який мав дістатися Пуатьє, почали надходити інші повідомлення: про подвиги графа де Люда та його гарнізону; як виявилося, мій коханий герцог зі своїм братом, герцогом Маєннським, перебували в Пуатьє й відважно захищали місто. Здається, прагнення герцога відзначитися на полі бою справдиться. Якщо його подальші дії будуть так само успішними, Пуатьє стане його особистим досягненням.

Сповнена ентузіазму випити за нього, я піднімаю келих.

— Коли вчора до столиці прийшла звістка, що Гіз здійснив сміливу операцію зі знищення мосту над річкою Клен, моя сестра замовила месу, аби подякувати Богу за те, що він живий і робить героїчні вчинки,— каже Генрієтта.

На жаль, моя радість, викликана успіхами герцога, не є повною. Я не єдина, хто захоплюється ним. Майже кожна жінка при дворі божеволіє від хвилювання, коли приносять чергову депешу. Принцеса де Порсіан не лише замовляє меси, а й пише жахливі вірші, присвячені герцогу. Я бачила.

Крім цього, мене тривожить реакція мого брата. Відтоді, як Анжу дізнався про подвиги герцога, його листи до матері сповнені гнівних тирад на адресу Гіза. Схоже, він вірить: все, що робить герцог, так чи інакше принижує його.

— Я скоріше вийшла б заміж за Гіза, ніж за короля Португалії,— зітхаю я.

Генрієтта та Шарлотта миттєво стають серйозними.

— Нікому не кажіть це навіть жартома,— говорить герцогиня.

— Я знаю. Але ж має бути якийсь спосіб уникнути цього шлюбу. Я не бажаю виходити заміж за чоловіка, для якого моя присутність буде нестерпною. Я не зможу впливати на нього, а як майбутня королева я жадаю бути впливовою особою.

Обидві жінки з розумінням кивають.

— Монсеньйор згадував, що мати дона Себастьяна бажає одружити його на ерцгерцогині Австрійській,— каже Генрієтта.— Можливо, якщо вам удасться відкласти шлюб, втрутиться доля.

— Я маю слабку віру в долю, принаймні, коли мене примушують до чогось.

Генрієтта підкочує очі під лоба.

— О, так, ваше життя жахливе. Вас обожнюють два сміливі герцоги, один із них — королівського походження. Ви надзвичайно вродлива. Ви маєте двох найвідданіших у світі