Читати книгу - "Маг"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Маг" автора Джон Роберт Фаулз. Жанр книги: 💙 Сучасна проза / 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 59 60 61 ... 283
Перейти на сторінку:
ось нарешті Лілі виголосила вирок, що ціна її кохання — це моє повернення на війну, не задля неї, а задля мене. Щоб я віднайшов своє справжнє «я». А суть її кохання та сама, що й тоді в лісі: хоч там що станеться, а Лілі ніколи не вийде заміж за когось іншого.

Кінець кінцем ми замовкли. Вам, Ніколасе, треба зрозуміти, що кохання — це таїна між двома, а не підлаштування й утотожнення двох. Ми стояли на протилежних полюсах. Лілі уособлювала людство в кайданах обов’язку, нездатне вибирати, страждуще під кормилом суспільних ідеалів. Людство вже розп’яте і ще на хресній дорозі. А я був вільний, як Петро, що тричі відрікся, я постановив вижити за всяку ціну. Досі бачу її лице. Воно пильно вдивляється в морок, силкується проникнути поглядом у потойбічний світ. Нас ніби замкнули в камері тортур. Ми ще закохані, але вже приковані до протилежних стін, щоб навіки-віків дивитись у вічі й ніколи не змогти доторкнутись одне одного.

Звичайно ж, як і всі чоловіки, я старався домогтися від Лілі хоч якоїсь дрібки надії. Мовляв, жди мене й не суди зопалу… щось таке. Але вона обірвала мою балачку поглядом. До скону не забуду цього погляду, бо він був налитий мало не зненавистю, а ненависть так само не личила Лілі, як злість — Богородиці. Таке суперечить самій природі речей.

Я мовчки йшов поруч Лілі. Розпрощався з нею під вуличним ліхтарем. Біля садочка, де буйно цвів бузок. Ані дотику. Ані одного слова.

Два юні обличчя, раптом постарілі, повернуті одне до одного. Мить із тих, що тривають і після того, як обертаються прахом і забуттям усі інші звуки, предмети, вся ця безрадісна вулиця. Два бліді обличчя. Запах бузку. І бездонна пітьма.

…Кончіс на мить примовк. Розповідав він рівно, беземоційно. Я думав про Алісон, про її останній погляд на мене.

— Ось і все. За чотири дні я опинився в трюмі грецького вантажного судна, що стояло в ліверпульських доках, і просидів там, скулившись, дуже прикрі дванадцять годин.

Запала тиша.

— Чи побачилися ви ще з нею?

Над нашими головами запищав кажан.

— Вона померла.

— Коли? Невдовзі? — налягав я.

— Рано-вранці дев’ятнадцятого лютого 1916 року. — Я напружував зір, щоб побачити вираз на Кончісовому обличчі, але було надто темно. — Почалась епідемія черевного тифу. Вона працювала в шпиталі.

— Бідолашна.

— Це вже минуле.

— А ви так розповідаєте, що воно видається теперішнім. — Він нахилив голову до мене. — Відчуваю запах бузку.

— Старечі сентименти. Перепрошую.

Кончіс задивився в ніч. Кажан промайнув так низько, що на мить затулив добрий шмат Чумацького Шляху.

— Тому-то ви й не одружилися?

— Мертві живуть.

Чорнота дерев. Я насторожив вуха, але кроків не чути. Поки що.

— Як це живуть?

І знову Кончіс дав слово тиші, ніби вона могла б відповісти краще, ніж він сам. Коли я вже гадав, що не дочекаюся відповіді, він мовив:

— Завдяки коханню.

Немовби не до мене сказано, а до всього навколо нас. Немовби в тіні біля дверей стоїть і прислухається Лілі. Немовби оповідь про минувшину нагадала йому й ще раз підтвердила якийсь великий закон. Зворушившись, цього разу я змовчав і не розпитував далі.

За хвилину він обернувся до мене.

— Буду радий побачитися з вами за тиждень. Якщо вам дозволять обов’язки.

— Якщо ви запрошуєте, то ніщо мені не завадить.

— Чудово. Мене це тішить. — Але тоном ця втіха скидалася на холодну ввічливість. Знову взяла гору владність і зарозумілість. Кончіс звівся. — А тепер до ліжка. Пізня година.

Йдучи попереду, він відпровадив мене на місце. У моїй кімнаті нахилився, щоб засвітити лампу.

— Я не хочу, щоб у школі пліткували про моє життя.

— Цього не буде.

Випростувавшись, Кончіс подивився мені у вічі.

— То як, чекати вас у суботу?

Я усміхнувся:

— Ви ж знаєте, що так. Ніколи не забуду цих двох днів. Хоча й не розумію, чому мене обрано. Чому належу до обранців.

— Може, саме через те, що не розумієте й не знаєте.

— Як бачите, я вважаю таке обрання великою честю.

Спіймавши мій погляд, Кончіс повівся доволі дивно — простягнув руку, як тоді в човні, й по-батьківському торкнувся мого плеча. Еге ж, я таки витримав ще одне випробування.

— Гаразд. Марія приготує вам сніданок. До суботи.

І вийшов. Я сходив до ванної, зачинив двері й загасив лампу. Але не роздягнувся. Стояв біля вікна й вичікував.

Розділ 25

Щонайменше двадцять хвилин не було нічого чути. Кончіс теж пішов до ванної й повернувся до своєї спальні. Знову запанувала тиша. Така довга, що я роздягнувся, ліг і піддався сонливості. І враз тишу порушено. Тихо, але не покрадьки Кончіс відчинив і зачинив двері кімнати, а тоді спустився сходами. Минула хвилина, дві. Я зіскочив з ліжка.

І знову музика, цього разу знизу. Від кам’яних стін відлунював

1 ... 59 60 61 ... 283
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Маг», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Маг"