Читати книгу - "Смутна доба"

Якось їх полонив гурт місцевих селян, хотів кинути підозрілих людей до в'язниці. Виручила винахідливість і кмітливість Молчанова (цитуємо за «Історією Росії з давніх часів» С. М. Соловйова):

— Ви б.........діти, смієте на мене кричати? Я цар Дмитрій!

Вражені стародубці упали до його ніг.

— Винні, царю, не упізнали тебе! Помилуй нас! Будемо служити тобі вірою і правдою, живота не пожаліємо!..

Під церковний дзвін повели Молчанова до замку, несли йому подарунки і гроші. Пішли грамоти в сусідні сіверські міста, до Москви.

— Чув, як він круто! Істинний цар!..

— Дай бог здоров'я Дмитрію Івановичу!

Молчанов добре знав, що царя нема, сам бачив його смерть. Тікав він не лише тому, що був наближений Дмитрія. Вирішив також спробувати щастя.

Деякі історики пишуть, що по дорозі на Самбір Молчанов зустрічався з князем Григорієм Шаховським, опальним князем, якого цар Василь вислав у Путивль. У Серпухові обідали вони у якоїсь німки, князь сипонув шинкарці жменю грошей і сказав:

— Запам'ятай і людям кажи, що у тебе обідав цар Дмитрій. Його хотіли убити, та він урятувався.

Повторив князь, що цар живий, і на переправі через Оку. Дав перевізнику грошей на горілку і сказав:

— Той молодий пан — цар Дмитрій Іванович. Його хотіли знищити, та бог зберіг!

Говорив те князь Шаховський недарма — ще під час московського заколоту, скориставшись моментом, він викрав у царських палатах державну печатку. На сіверських землях князь мав прихильників, зокрема уже відомого читачеві Андрія Телятевського, котрий довго не визнавав Дмитрія, а тоді став його прихильником, Шаховський спав і бачив себе на чолі повстання проти царя Василя. Але для цього йому потрібен був новий самозванець.

Тим часом троє боягузів тікали далі на Самбір.

Реєстровці зупинилися коло мосту через Либідь, пропускаючи перед себе обоз. Запряжені кіньми підводи йшли легко, хоч запнуті хури[168] громадились високо.

— Повертайте на Предславне! — вирвався наперед обозу старшина з оточення гетьмана.

Сагайдачний полегшено зітхнув, вгледівши знайомі краєвиди київського передмістя. Хоч не знав, що його чекає. Якщо Порта зажадала наказати його за морський похід, добра від короля не жди.

Ставлення до Речі Посполитої Сагайдачний мав двоїсте. Він прагнув зберігати добрі стосунки з королем, вижидав, коли можна буде вирвати у нього збільшення козацького реєстру, з іншого ж боку, ставши гетьманом, мав він відстоювати також інтереси січовиків і всього нереєстрового козацтва, яке король переслідував. На уступки той ішов неохоче, шляхта вела себе щодо козаків вороже, козаки на кресах теж не відзначалися покладистістю — тільки що і до шаблі!

Втім, обставини Конашевичу сприяли, шляхта виявляла незадоволення королем, в країні назрівав рокош, тому Сигизмунд навряд чи зачепить козаків українського покордоння.

Біля самого села обоз повернув у ліс, за ним пішов і козацький загін. Гетьман зі старшинами поскакали в об'їзд міста, звідки вела пряма дорога на Хрещату балку.

Сагайдачний уже забув про свої тривоги. Таку мав вдачу, він шукав небезпеку, ставився до неї, як до неминучості, котру треба пройти. Тим паче Корона заклопотана появою