Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Звенигора. Повстанці. Шабля на комісара 📚 - Українською

Читати книгу - "Звенигора. Повстанці. Шабля на комісара"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Звенигора. Повстанці. Шабля на комісара" автора Євген Стеблівський. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 59 60 61 ... 100
Перейти на сторінку:
давали спіч родичі: «за майбутнього солдата» і «захисника неньки-України». Потім пили «за батьків майбутнього солдата» й «захисника Вітчизни» і за те, «щоб не було війни».

— Зараз пацани йдуть на війну з духами! — почав тост дядько Іван. — Хоч ти, Роман, і боксер — то таких якраз і беруть в десант… — дядька Йвана з усіх сторін зацикали, а Марія Рудинська зблідла, рука з чаркою зрадливо дрижала.

— Ні, то я… — зніяковів Іван, — …щоб не було війни.

Потім вже випивали просто так. Ром майже не пив — настрій мав якийсь дивний. Виходив на перекури з друзями, а сам ловив себе на думці, що йде з двору й чекає — а чи не прийшов ще хто…

— Добре, добре, тьотки, — гудів дядько Миколай. — Ану, давайте щось веселіше!

— Наливайте, браття, Кришталеві чаші, Щоб кулі минали, Щоб шаблі не брали Голівоньки наші!

— То є стара козацька пісня, — нахилився до Рома дід Михай. — Прадід казав, сам Хмель її дуже любив!

— Тож рушаймо, браття, Поки ще є сила, Поки до схід сонця, Поки до походу Сурма не сурмила!

…Владка з'явилась до восьмої. Струнка, білява, вдягнена в світлу блузку і вузьку спідничку в обтяжку, в тон з підстриженим у каре світлим волоссям, в контрасті до темних очей — мала дуже ефектний вигляд. Тітка Галя, пробігаючи повз Рома в руках зі смаженою гускою, шепнула: «Це твоя дівчинка? Я так і подумала — найвродливіша!»

— Була колись, — буркнув у відповідь Ром, сердячись на себе за те, що чекав її, як останній дурень…

«Ночной проспект освещен, словно днем Над ним сверкают, как луч, фонари. Под очарованным летним дождем С тобой гуляли всю ночь до зари…» * * *

П'яний від близькості її тіла, Ром танцював в напівтемряві на шорсткому асфальті. Владка шепотіла: «Перестань, на нас дивляться!», а він її пригортав до себе, відчував під руками струнке тіло. Потім музику зупинили і всіх запросили до «прощального» столу. Вона озирнулась до нього і — швидко вийшла із двору.

Владка вміла враз щезати, як мавка. Вже на вулиці Ром помітив світлий обрис під липою й відчув, як його обвивають гарячі руки…

Вона щось шепотіла і цілувала його вологими, теплими губами, а він божеволів від поцілунків, від запаху її тіла, ніжних рук і прекрасних очей…

Через цілу вічність Владка відпустила його від себе. Ступила назад до стежки, облита місячним сяйвом..

— Я піду, Ром… Не проводжай мене. Я… Не забуду тебе ніколи!

Він стояв і дивився на таку знайому плавну ходу, на струнку постать в світлій доріжці й відчував, що серце стукає все сильніше, що серце зараз вибухне від туги і болю, але воно, безталанне, зшерхло від палкого кохання, від тих рубців скам’яніло — й не могло вже розірватись від горя.

Вона оглянулась й помахала йому рукою:

— Щасти тобі, Ром. Напиши мені, добре?

— Добре, любов моя, — прошепотів він, і, зібравши в кулак всю свою волю, повернувся і ступив до двору.

За годину його несли на руках («Тільки не ногами вперед!!!» — кричав дядько Миколай), поклали в машину. Туди ж сіли батько і мати, Жорик — й під завивання «Європи» Ром поїхав «на службу»…

Розділ 29
Чорний Ворон

28 жовтня 1920 р.

… Загін Чорного Ворона прийняв бій першим.

Ще до схід сонця Степова дивізія вийшла з Медведівки. Кость Блакитний вирушив на Катеринослав, й новим отаманом Холодного Яру став Лютий-Лютенко.

Рудь з півсотнею розвідників йшов у супроводі дивізії. Кость привів свої тисячі до Холодного Яру ще весною й після смерті Чучупаки був тут обраний отаманом. Максим із здивуванням впізнав Костя — вони вчились в різних клясах й трохи в різний час в Горі, але в одній і тій же військовій школі — разом з Юрком Тютюнником. Й бачились там кілька разів, й навіть раз «воювали» на полігоні. Гора з горою не сходиться… Революція виплеснула нагору найрозумніших й найактивніших! Тож в момент нападу Рудь їхав поруч з Костем, згадуючи дні «Німецької» (Першої світової) — війни.

… Червоних тут не чекали. Вранці вийшли через Осоти, Китайгород, Розумівку на Сентове, як раптом Софрон Рябенький показав Максиму чоловіка, що чимдуж біг по полю. За мить з балки вихопились вершники. Вони швидко нагнали чоловіка, почувся постріл, кінь одного з вершників упав, а тоді зблиснули шаблі, й кіннотники накинулись на нещасного.

Максим махнув рукою козакам й… побачив, як з балки піднімається кіннота Будьонного. Дивізії Першої кінної повертались з польського фронту на південь — через Чигиринщину…

З несподіванки перша сотня Блакитного повернула до лісу. Кость подав команду: «Вогонь!», але було ясно: кіннота ввірветься в лаву на плечах відступаючих. Все ставалося дуже швидко. Окремі вершники вже летіли повз Рудя. Охоплені панікою, три десятки степовиків промчали поруч. Козаки Рудинського згуртувались навколо Максима. Треба будь-що збити навальний хід

1 ... 59 60 61 ... 100
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Звенигора. Повстанці. Шабля на комісара», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Звенигора. Повстанці. Шабля на комісара"