Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Чигиринський сотник 📚 - Українською

Читати книгу - "Чигиринський сотник"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Чигиринський сотник" автора Леонід Григорович Кононович. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 59 60 61 ... 179
Перейти на сторінку:
чоловік та й пхнув потвору носаком чобота під бока. Пропливла вона в Барабаша над самісінькою головою, черконувши його по чолопку пазурястою лапою, і сіла на могилі.

— Ху, — каже Барабаш, утираючи з чола холодний піт, — в мене й мороз по шкурі пішов!

А Мурмило ізліз додолу і поплескав потвору по шиї.

— Се, — каже, — господь наш Триглав дав мені на услуги змія! Гарний коник, еге?

— Еге, — каже Барабаш, боязко зиркаючи на страховисько. — А де ж се таке лихо водиться на землі?

Похитав головою Мурмило.

— Немає вже їх у сім світі… А колись же вся земля кишіла ними — і у воді плавали сії гади, й по землі ходили пішки, і в небі ширяли, що й сонця не було видко! Тепер лише в господа нашого Чорнобога пасуться вони на пекельних луках… Та нічого — як звоюємо силу Дажбожу, то знову земля заселиться сим гаддям, а люд геть чисто зо світа зведеться!..

— Таж хіба се гад? — питається Барабаш, підходячи до змія.

— А хіба ні?

Придивився Барабаш та й бачить: від ніг до голови укритий той змій грубою лускатою шкурою, крила шкуратяні теж, із цупкими перетинками, а шия довга і твердими шипахами поросла.

— Таки се гад небесний… — каже Барабаш. — А погладити його можна?

— А спробуй! — каже Мурмило.

Подумав Барабаш, подумав та й простягнув руку. Ще й доторкнутися не встиг, як потвора голову обернула — і хап його за п’ясть!

— Веееееееее! — залементував Барабаш. — Рятуйте, хто в бога вірує!

— Ага, — зареготався Мурмило, — знатимеш, як худобу Триглавову займати! А що, попався, дідьчий сину?

А зміюка держить Барабашеву руку, й слина у неї з рота біжить.

— Паночку, — реве Барабаш, і сльози котяться товстою мармизою, мов горох, — рятуйте, бо вона мені руку одкусить! Я ж вам служив по правді й по щирості! Того обіясника Михася стрілою вашою поцілив я простісінько в серце! Він і кавкнути не встиг, як богові душу оддав!

Споважнів тут Мурмило.

— Та не телесуйся так, собача дитино, — каже Барабашеві.— Ото вже боягуз, нехай Триглав милує! Поки не скажу, нічого він тобі не вкоїть! — І до гада: — Пусти його.

Змій і розціпив пащеку. Відскочив Барабаш од нього і сів на землі, розглядаючи покусану правицю.

А на ній жодної рани — тільки побіліла вся і мов нежива стала.

— Ой, — залементував Барабаш іще дужче, — всохла моя рученька, всохла! Та за що ж мені таке лихо, га! Та що ж я тепер отсе робитиму, сердешний, на білому світі! Прийдеться тепер попідтинню ходити та жебрати на кусень хліба!..

— Цить! — каже йому Мурмило. — Зараз і минеться тобі все. А покара сяя за те, що не послухався моєї ради і наброїв у Січі такого, що тепер хоч що хоч роби!

— А що ж я такого там наброїв, пане штукарю? — питається Барабаш.

Тут і потемнів Мурмило на лиці.

— Ти, — каже, — йолопе… я тобі капшук золотих талярів навіщо дав?

— Щоб коня купити в чабанів… — буркнув Барабаш.

— То нащо ти, обревку такий, жеребця поцупив?! А пістолі отсії, а шаблю? А жупан, що сидить на тобі, як на опудалові якомусь? Ти знаєш, що тобі за теє на Запорожжі учинять?

— Угу… — похнюпився Барабаш.

— Ти ж мені на Січі потрібен був, а не на волості, в Чигрині чи Переяслові! І що мені зробити з тобою оце, га?!

Барабаш голову звів і зиркнув на штукаря.

— А що ж нам на тій Січі за діло є, коли тії гроші я характерникові в хату підкинув, а потім ще й Михася встрелив? — поспитався він. — Самі ж казали: ліку від тієї кулі немає, хоч би й волгвом чи бісурканином він був!

Мурмило почухав потилицю.

— Та от, — сказав він, — провалилося діло!.. Живий той вилупок.

— Живий?! — витріщився на нього Барабаш.

— Не знав я, — зітхнув штукар, — що умили його водою, котра біжить із-під Золотого Ясена… А Ясен той росте ув Ирі Дажбожому. Як хто умиється з його джерела, то не страшне йому людське оружжя! Навіть якщо воно закляте в самісінькому Пеклі…

Барабаш і рота роззявив.

— Господе вишній! — каже урешті.— То як же його нам зо світа звести, собаку такого? Таж він як принесе тую ляльку в Україну, то така веремія почнеться, що ми тоді й не поправимо нічого!

Змій махнув своїми широченними крильми і пронизливо скрикнув на тії слова.

— Цить, скотино! — посварився на нього штукар. — Ще й воно тут нявкає, диви… — І до Барабаша: —

1 ... 59 60 61 ... 179
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чигиринський сотник», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Чигиринський сотник"