Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Двічі графиня та двічі генерал 📚 - Українською

Читати книгу - "Двічі графиня та двічі генерал"

268
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Двічі графиня та двічі генерал" автора Сергій Шарик. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 59 60 61 ... 179
Перейти на сторінку:
і Жозефіні, Урсулі виповнився 31 рік, її відрізняли гордовита постава, злегка розкосі бешкетливі очі, тонкі брови, дещо завеликий ніс, але обличчя це не псувало. Жінки розцілувалися і зручно влаштувалися на дивані — як припустили чоловіки, для своєї нескінченної бесіди.

Король Станіслав Август здійснював великий вояж по Поділлю і прибув до Вишневця днем раніше за великого князя. І хоча зустріч була неофіційною (Павло Петрович подорожував із дружиною під вигаданим ім’ям), почесті їм були надані королівські, з усіма ритуалами. Станіслав Август як справжній господар представив спадкоємцю російського престолу і господарів, і гостей, серед яких були і Потоцькі. Великий князь, усупереч очікуванням, справив на графа Станіслава приємне враження. Освічений, вихований, усім жваво цікавився. Павло Петрович був простий у спілкуванні, з пронизливим і водночас привітним, навіть дещо бешкетним поглядом. Під стать йому була і велика княгиня.

Після вечері Павло Петрович підійшов до Потоцького:

— Графе, я дізнався, що ви, як і я, зайняті будівництвом нового палацу. І до мене дійшли чутки, що створюєте щось неординарне.

Павло звернувся до Станіслава французькою, і Потоцький відзначив його бездоганну вимову.

— Так, ваша високосте, — Станіслав чемно уклонився. — Будівництво палацу в Тульчині у заключній стадії, і тепер необхідно його декорувати і наповнити всім необхідним. Тому ми з дружиною вирішили поєднати турне по Італії з придбанням меблів, картин, загалом, вирішити практичні завдання з благоустрою нашої резиденції.

— Ось як! — вигукнув Павло. — У такому разі в нас із вами багато спільного: я теж зайнятий оформленням Павловського палацу і сподіваюся в Італії знайти художника-декоратора для розпису інтер’єрів палацу.

— Тоді дозвольте, ваша високосте, представити: італійських кам’яних справ майстер, архітектор і художник до мозку кісток пан Вінченцо Бренна.

Павло Петрович шанобливо поглянув на італійця, а через мить вони вже щось обговорювали. За велінням великого князя принесли папір і олівці, і двом захопленим натурам уже ні до чого не було діла. Граф Потоцький, доброзичливо усміхаючись, відійшов від них і попрямував до гурту, в якому верховодив король. А задоволений Павло приєднався до них через годину.

— Дорогий графе, — звернувся він до Станіслава. — Це справді майстер. Ми домовилися, що після закінчення робіт у вашому палаці пан Бренна приїде до мене в Петербург. Ви не заперечуєте?

— О ні, звичайно, ваша високосте. Я щасливий, якщо це знайомство буде вам корисним.

Тоді ще ні великий князь Павло, ані граф Станіслав не знали, що саме Вінченцо Бренна буде головним архітектором двору Павла І, і що справжньою окрасою Петербурга стануть перебудовані ним Павловський та Гатчинський палаци, Михайлівський замок і обеліск «Румянцева победам». Плануванням парків при палацах теж займався Вінченцо. А ще… А ще встигав під час будівництва Михайлівського замку займатися оформленням інтер’єрів Зимового, Таврійського, Кам’яноострівського і Мармурового палаців, зробити капітальний ремонт Ермітажного театру.

Увечері граф Станіслав із насолодою влаштувався у зручному кріслі в бібліотеці замку. Він обожнював ці хвилини спілкування з книгою, коли мирно потріскують дрова, а камін випромінює тепло домашнього вогнища. Запах, що панує в бібліотеці, не можна порівняти ні з яким іншим: тут перемішалися запахи клею, шкіри, фарби, багаторічного пилу. Вдихаючи цей аромат, можна відправитися в подорож по Індії чи Америці, прочитати відверті спогади мадам де С* або просто, взявши читаний-перечитаний томику шкіряній палітурці, з яким пов’язані приємні події в минулому, просидіти весь вечір, не розгортаючи його і вдивляючись у сполохи вогню, намагаючись подумки направити події того, минулого, життя зовсім в інше русло, відчуваючи при цьому всередині приємне збудження і трепет.

Бібліотека у Вишневці була однією із найкращих в Україні. Граф Станіслав із графом Михалом частенько сперечалися, чия налічує більше книг і раритетних документів, наводячи все нові й нові аргументи. А приїжджаючи в гості один до одного, обов’язково привозили в подарунок свіжі видання, потім гість усамітнювався в бібліотеці, а задоволений господар наказував його не турбувати. Знаючи цю звичку чоловіка, Жозефіна без зусиль знайшла Станіслава. Граф із дивакуватою усмішкою на обличчі витав десь далеко, але, побачивши графиню, опам’ятався.

— Люба, у нас виникли непередбачені труднощі.

— Які ж, Стасе?

— Річ у тім, що наш маршрут збігається з маршрутом графів Сєвєрних. З одного боку це непогано, з другого — жахливо.

— Ти хочеш сказати, що великого князя скрізь зустрічатимуть з царськими почестями, і наша романтична подорож може бути зіпсованою?

— Саме так. Тому пропоную завтра попрощатися з усіма і вирушити в дорогу, не чекаючи великого князя.

— Я згодна. Нам потрібно поспішати, адже я все життя мріяла побачити венеціанський карнавал та взяти в ньому участь.

Уранці граф Потоцький попросив аудієнції у короля. Станіслав Август розбирав пошту.

— Цікаво-цікаво! — вигукнув він і перевів погляд на Потоцького.

— Що так здивувало вашу величність?

— Лист із Парижа. У мого брата Людовика нарешті народився син — спадкоємець французького престолу. Але не тільки ця приємна новина мене так захопила. Після Вишневця я маю намір відвідати Кам’янецьку фортецю. Так от, для коменданта фортеці генерала де Вітте у мене теж сюрприз: його невістка Софія де Вітте народила йому онука. І першим порадую генерала я.

— Я чув, ваша величносте, графиня Софія непогана собою.

— Непогана? Як би не так, графе. Вона прекрасна! Сліпуче прекрасна! Це ласий шматочок для будь-якого чоловіка, — король прицмокнув язиком.

— Ви мене заінтригували, ваша величносте!

— Не я один такої думки. До того ж, вона ще й незвичайно розумна. Уявіть, графе, Софія де Вітте була прийнята всіма коронованими особами в країнах, де побувала. Викликала фурор і при цьому, як мені здається, жодного разу не зрадила чоловікові. Принаймні, графи де Прованс і д'Артуа марно намагалися затягнути її в ліжко, а в Парижі рідко кому вдається встояти перед ними.

— Наскільки мені відомо, у Варшаві вона теж відхилила подарунки однієї відомої особи, — хитро усміхнувся граф Потоцький.

— Ось бачите, — засміявся Станіслав Август, — у нас нічого не приховаєш. І при всій моїй повазі до генерала де Вітте і його сім’ї я вважаю, що Йозеф де Вітте — не

1 ... 59 60 61 ... 179
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Двічі графиня та двічі генерал», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Двічі графиня та двічі генерал"