Читати книгу - "Дерево, що росте в мені"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
В оту торбу Чеслава склала свої дівочі вбори. Інших не взяла: їх купував чоловік, а він для неї має стати ніким, як і його вдяганки — нічим. Таким собі маревом…
Чеслава вийшла з будинку. Того, який вважала своїм і який, проте, весь цей час був для неї чужим.
4
Сава прокинувся мокрим від поту, мовби виплигнув із пропареної до задухи лазні. Надворі щойно зажевріли вранішні просвітки, отже, вставати і йти на роботу було зарано. Ось уже місяць, як хлопець працював вихователем у місцевому дитсадку. До своєї роботи він ставився вкрай сумлінно, бо любив і цінував її. Глянувши на годинник, зрозумів, що має в запасі ще понад три години.
Щойно йому наснилася золотоволоска. Вона борсалася у брудній, схожій на болото водоймі та благала про допомогу. Сава добре розгледів її розпачливе обличчя, яке то зринало з-під густого багнища, то знову в ньому топилося. Він простягав руки, намагався витягнути її з пропасного гниловоддя, але вона поводилася так, ніби не бачила його і не чула.
Сава добре знав, що такий сон — на пусте. Бо то коли сниться, що плаваєш у прозорій, як кришталь, воді, — тоді на добре. А брудна вода всякчас пророкує небезпеку.
Хлопець іще довго крутився, намагаючись заснути, але йому вже не спалося.
«От, май’, комуняка, — матюкнувся про себе. — Чого ж вона вчора і слова не мовила, коли дзвонив?!» — задумався.
Не було раніше такого. Русалка щоразу відповідала, хоча Сава й не зловживав і не надзвонював понадміру. Раз на тиждень це робив, та й то посеред дня. Знав, що в таку пору Чеся вдома сама й може вдосталь наговоритися. Але вчора йому заманулося набрати її номер увечері. Та й привід був — день народження, врешті-решт! Після першого разу він телефонував іще зо п’ять, але тоді вже й слухавку ніхто не брав.
За дві години, коли Сава виповз із ліжка й намірився вбрати на себе хатні штани, злий вислів «от, май’, комуняка!» прозвучав з його вуст доволі гучно та безстидно. Хлопець помітив на своїх грудях і ліктях знайомі червоні плями з густим дрібним висипом. «Алергія, май’, — зрозумів ураз. — Чого знов?» — скривився.
По тому, як глянув на себе у дзеркало, побачив, що відразливе «буряковиння», як казав, з’явилося ще й на потилиці та потроху перекочовувало на плечі.
— От, чортяка, що ж робити?! — мовив до себе.
Коли ту хворість забачила мати, то вмить заторохтіла, що треба їхати «в больницю», бо тут, у селі, ніхто й нічим йому не зарадить.
— От, май’, комуняка, — просичав Сава й подався збирати речі в лікарню. Подзвонив до директора дитсадка, попередивши, що мусить поїхати до обласних медиків, які колись уже виводили з його організму спричинену невідомо чим болячку.
Згодом, коли Сава сидів перед знайомим лікарем алергологічного відділення обласної лікарні й відповідав на запитання: чи не переїв якихось ягід червоного кольору, чи не перепив вина, чи не пережив великого стресу, — він сам дійшов висновку, що в нього алергія на надмірно тривожний стан.
Тоді, коли його тіло вперше вкрилося червоним «буряковинням», Сава відчував недобре у стосунках із Лілею, яку щиро кохав. Бо вона, повернувшись додому з великого міста після закінчення педагогічного училища, ніби переінакшилася. Коли вони зустрічалися і про щось розмовляли, поміж слів, як поміж прочитаних у книжці рядків, йому вчувалися недомовленість, віддаленість, навіть байдужість, через що хлопець неабияк переймався і тривожився. Видно, Ліліана вже тоді намірилася з ним порвати. І коли він через ті нерви в лікарню зліг — недарма жодного разу не навідала його. Ще й так легко зголосилася на пропозицію Кольки Циганового провести її з весілля додому. Потім цей дивний трапунок звалила на його бабу-знахарку, але ж ясно було як білий день, що Ліліана сама спричинила все, що сталося. Вона розлюбила Саву. І він це відчував.
— Мені треба взнати, що з нею, хоб заспокоїтися, — мовив про своє до лікаря. — Коли перестану тривожитися, тоді й видужаю, — додав.
Затим попросив доктора виписати якісь найнеобхідніші пігулки та мазі й зібрався в дорогу. Він вирішив поїхати до Полотнища, розпитати, де живе маленька жіночка, яка має красиву, схожу на казкову Золотоволоску доньку. Відчував: із Чесею щось недобре, і він мусить їй допомогти.
5
Чеся стояла біля материного двору, боялася відчинити хвіртку. Та все ж наважилася. Підійшла до груші, що зжовкла і ніби зіщулилася, проте досі асоціювалася з дитинством і татковою саморобною гойдалкою. Сіла на прикорень. Обдала поглядом неньчину хатину. Манюня… Яка ж вона манюня супроти того будинку, в якому до вчорашнього дня царствувала Чеслава…
Царствувала? Господи, про що вона?! Певно, то найприкріше, що може статися з жінкою чи дівчиною, — почати вважати своїм королівством те, що насправді є тимчасовим прихистком, чужим домом, видінням, витвореним власною уявою.
Чеся піддалася впливу Її Високості Несправжності від початку своїх сімейних стосунків і до самого їхнього кінця. Не справжнім, а вдаваним був її коханий. Несправжньою, бо нерідною, мамою для малої Ярославки була й вона. Чеся зажила в несправжності і нині від цього потерпала. Так, наче Її Величність Дійсність чинила над нею розправу, та ще й безжальну.
Але чому?
У чім була Чеславина провина?
Вона ж зоставалася правдивою, вірною, чесною не лише перед чоловіком і дитиною, а й перед цілим світом! Вона щиро вірила в добро і навіть не уявляла, що життя навзаєм
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дерево, що росте в мені», після закриття браузера.