Читати книгу - "Небезпечне сватання"

— Мені було десь років чотирнадцять, — почав Борд і замовк.

Він не раз замовкав так протягом своєї розповіді, тоді знов щось додавав, знов замовкав — видно було, що він зважує кожне слово.

Мені було років чотирнадцять, коли я познайомився з твоїм батьком. Він теж був десь такого віку. Відчайдушний був хлопець і терпіти не міг, щоб хтось переважав його в чомусь. Я на конфірмації йшов перший, а він другий, і цього він не міг мені подарувати. Часто він викликав мене помірятись з ним силою, але до цього так ніколи й не дійшло, мабуть, і він, і я не були певні за себе. Але дивно: він майже щодня з кимось бився, і все нічого, а я вдарив його один раз, і сталося таке лихо Та й те правда, я довго чекав нагоди…

Він не пропускав жодної дівчини в селі, і вони бігали за ним. А мені потрібна була тільки одна, та її він відбивав у мене на кожних танцях, на кожному весіллі чи інших гуляннях. Це та, з якою я тепер одружений…

Мені не раз кортіло зчепитися з ним через неї, проте я боявся, що програю. Я знав, що як програю, то втрачу її навіки. Коли не було нікого, я підіймав такі самі тягарі, як і він, досягав у танці ногами стелі не гірше за нього, та ось приходив він, забирав у мене дівчину, і я не зважувався прогнати його. Щоправда, одного разу, коли він залицявся до неї просто в мене на очах, я схопив дужого хлопця й ніби жартома звалив його на землю. Він тоді аж побілів…

Якби хоч він був добрий до неї, а то ж ні, дурив її кожного вечора. Мені навіть здавалося, що саме через це вона його дедалі більше любила… Отакі були наші справи, коли дійшло до найгіршого. Я подумав тоді: отепер або пан, або пропав. Видно, бог теж не хотів, щоб він далі так поводився, отож він і впав трохи важче, ніж я сподівався… Відтоді я його не бачив.

Вони довго сиділи мовчки. Врешті Борд знов озвався:

— Я посватався. Вона не сказала «так», не сказала й «ні», і я подумав, що далі все владнається. Ми побралися, весілля справили в долині, в тітки Біргіт, яка потім записала на неї своє майно. Ми й починали своє спільне життя заможними, а відтоді ще дужче розбагатіли. Наші садиби стояли поряд, а після весілля злилися. Я про це ще хлопцем думав собі… Та багато чого вийшло не так, як думалося.

Борд знов замовк і довго не озивався. Арне навіть здалося, що він плаче. Але Борд не плакав, тільки голос його став ще лагідніший, ніж звичайно, коли він повів далі:

— Перший час вона була мовчазна й невесела. Я не міг її нічим потішити і також мовчав. Потім почали траплятися дні, коли вона бувала нестримана, як ти, мабуть, і сам помітив. Це все-таки була якась зміна, тому я й тоді мовчав. Але справді щасливого дня я не мав, відколи одружився, а це вже двадцять років…

Борд розколов кілочок надвоє і довго розглядав його, ніби то було щось цікаве.

— Підросла Елі, і я подумав, що в чужих людей їй буде веселіше, ніж удома. Я рідко коли наполягаю на своєму, та й здебільшого воно потім тільки на гірше виходить. Так вийшло і з цим. Мати нудьгувала за дочкою, хоч їх розділяло тільки озеро. І я потім збагнув, що не треба було її відсилати до пастора, вони добрі люди, та надто вже дивні. Але я побачив це надто пізно… Тепер вона відвернулася і від батька, і від матері.

Борд знов скинув шапку. Довге пасмо білявого волосся впало йому на очі. Він відгорнув його вбік і надяг шапку обома руками, наче збирався вже йти. Але ще не зразу пішов, а обернувся в бік хати, підвів очі на вікна горішньої кімнати і сказав:

— Мені здавалося, що буде краще, як вона не попрощається з Матильдою, а он що вийшло. І про папугу я їй сказав, бо то була моя вина, і я вважав, що треба признатись. А вийшло знов погано. І так з усім. Я думаю зробити якнайкраще, а виходить якнайгірше. А тепер дійщло до того, що й дружина, і дочка відвернулися від мене, і я тиняюся сам, як палець.

Служниця гукнула від хати, що обід вичахне. Борд підвівся.

— Чую, коні іржуть, — мовив він. — Мабуть, про них забули.

І він пішов до стайні дати коням сіна.

Елі була дуже квола після хвороби. Мати сиділа біля неї день і ніч і навіть не сходила вниз. Батько навідувавсь нагору, щоразу скидаючи внизу черевики й залишаючи за дверима шапку. Арне все ще працював на хуторі. Ввечері вони часто сиділи з господарем, який дедалі дужче йому подобався. Виявилося, що Борд вдумливий чоловік, що він багато всього знає, але трохи невпевнений у своїх знаннях. Він був дуже вдячний Арне, коли той щось розтлумачував йому чи розповідав те, чого він досі не знав.

Елі вже потроху підводилась на ліжку. Та чим краще вона почувала себе, тим частіше їй спадали на думку всілякі химери. Ось і тепер: Арне сидів увечері внизу під тією кімнатою, де лежала Елі, й голосно співав. Коли це заходить мати й каже, що Елі просить його перейти співати до неї, щоб вона могла чути й слова. Арне й так співав для Елі, та після материних слів він схопився й почервонів, наче хотів сказати, що це неправда, хоч ніхто нічого йому не закидав. Але він швидко опанував себе й ухильно відповів, що мало знає пісень.