Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Ваше ім'я, майоре? 📚 - Українською

Читати книгу - "Ваше ім'я, майоре?"

302
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Ваше ім'я, майоре?" автора Антон Ященко. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги / 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 59 60 61 ... 80
Перейти на сторінку:
Україна, Україна! І мальовнича і багата! Донбас, Прикарпаття, Поділля, Полісся, Причорномор’я. До речі, а з якої ви, пане Яворе, місцевості? Прошу, розкажіть також, хто ви і що привело вас на наш завод.

— Моя батьківщина, пане інспекторе, — Поділля, надзбручанський край (Майвальду аж у серці закололо: «то ж таки справді земляк з рідного Надзбруччя!»). До війни працював у МТС інженером-механіком. З перших днів війни — на фронті. Щоправда, воювати не воював, носив гвинтівку, як у нас кажуть» про людське око, чекав нагоди, щоб підняти руки. — Явір говорив короткими реченнями, перескакував з п’ятого на десяте. — Але не тому, що боявся смерті, ні, пане інспекторе, зовсім інші були причини, мав певні розрахунки.

— О, це цікаво! Може, поясните, якщо не таємниця.

— Та яка тут таємниця може бути. Це там, у совєтів, тримав язика за зубами. А тут я вільний птах. Розрахунки мої, пана інспекторе, були суто практичні. Колись мій батько був добрим селянином — у совєтів такі називалися куркулями. Відібрали у нього все майно — розкуркулили. Я вчився тоді, мене, правда, ні в чому не звинувачували, мовляв, син за батька не відповідає. Але я того не забув. Коли наблизилися ваші танки, я кинув до біса зброю і — хенде хох…

Обличчя Явора було схвильоване. Він продовжував:

— Мріяв повернутися до рідного села, звести рахунки з більшовиками і господарювати на колишній батьківській маєтності…

— Розумію, розумію, — перервав Майвальд. — Ну й як, побували на селі? — Майвальд, забувши на мить про свою роль, іронічно посміхався. Але Явір, видно, не помітив того й гордовито відповів:

— Аякже! Був навіть старостою, взявся, було, наводити справжні порядки, та, відверто кажучи, не пощастило — ледве ушився з вашим підрозділом. Інакше б — капут!

Майвальд похитував головою, удавано співчував старості-втікачеві й ледве втримався, щоб не розсміятися.

— Так, пане Яворе, правду кажучи, я вам не заздрю. Тікати від своїх, це, їй-богу, іронія долі. Краще вже кулю в лоб!

Кілька секунд обидва мовчали. Явір боявся сказати щось недоречне. Господар кабінету здавався йому надто пихатим. А Майвальдові хотілося стримати пориви гніву, щоб не залякати гостя ущипливими словами. Сказав ніби співчутливо:

— Он воно як буває. Ну, а що ж потім?

— Потім, — невесело вів далі Явір, — коли ваші частини, вирівнюючи фронт (сказати відступали не наважився), залишали Україну, я також пішов з ними. І де тільки мене не носило! Побував уже в різних містах Німеччини, виконував окремі завдання й доручення.

— Чиї ж саме завдання?

— Спільні: і вашого, і нашого керівництва.

— Якого це «нашого»? — Майвальду все ще невтямки: хто ж у Явора хазяїн, кому він служить?

Стефан Явір підняв голову.

— Сподіваюся, ви знаєте про дії ОУН?

— ОУН? А що воно таке?

— Гм, — по обличчю Явора пробігла посмішка. — ОУН, пане начальнику, то є організація українських націоналістів, яка веде боротьбу за вільну, самостійну Українську державу! Розумієте — самостійну! — підкреслив, — за зразком рейху.

— Он як! Виходить, рейх має ще й такого союзника, як ОУН? — запитливо дивився на гостя Майвальд.

— Звичайно! — вигукнув Явір. — Якщо говорити серйозно, та Болгарія і Румунія, як союзники, вже вмерли для вас. Те ж саме буде й з Угорщиною. А ОУН, пане начальнику, тільки-но розправляє крила, згуртовує свої сили й ще не раз буде до послуг рейху.

Альфред Майвальд кусав губи. Перед ним же лютий ворог! Але поки що помовкуй, притамуй свою ненависть.

— Гаразд, пане Яворе, але не будемо забігати наперед. Життя покаже, хто є хто. Скажіть тепер, союзнику, що ж привело вас на наш завод?

Стефан Явір дістав з кишені документа.

— На завод, пане інспекторе, я прибув з дуже важливої установи. Панові директору все те відомо.

Майвальд кивнув, мовляв, гаразд. Йому кортіло, звичайно, знати, що то за «дуже важлива» установа, але недоречно виявляти зайву цікавість.

— Добре, — вдав байдужого, — досить того, що про те знає герр Зоннеман. Але які ж, пане Яворе, ваші повноваження? Директор сказав, щоб я дізнався про все як слід і доповів йому.

Стефан Явір охоче став викладати.

— Завдання, вельмишановний пане начальнику, надто відповідальні, я дуже прошу вашої допомоги…

— Якої саме?

Гість аж засяяв, відчувши зацікавленість інспектора.

— З дозволу самого фюрера в Німеччині створюються українські бойові частини — легіони. Нам дають зброю, військову техніку, обмундирування. Наші тільки люди.

— Зрозуміло, — кивнув Майвальд. — А де ж ви людей знайдете?

— Хо-го! — посміхнувся Явір задоволено. — Та нашого брата в Німеччині стільки, що вистачить не на одну армію. Чимало, кажуть, є українців і на вашому заводі. Директор посилався на вас, пане інспекторе, говорив, що ви знаєте кожного полоненого і остробітника.

— То, значить, ви просите, щоб я виявляв охочих бути солдатами вашого оунівського війська?

— Так, — кивнув Явір, — щоб разом з вами я міг зустрітися з моїми земляками-українцями, поговорити з ними.

— Цікаво, — Майвальд хитрувато примружився. — А де ж, пане Явір, воюватиме ваше військо? Проти кого?

Явір знизував плечима й здивовано поглядав на пана інспектора: не розуміє таких простих речей.

— Війна, пане інспекторе, — намагався пояснити Явір, — ще далеко не закінчена. І вирішального удару буде завдано совєтам саме тут, на німецькій землі. «Українська рада» і «Російський комітет», що діють у Німеччині, створюють національні військові з’єднання, аби разом з вермахтом розгромити більшовицьку навалу.

Майвальд підняв голову.

— Що ви сказали, пане Явір? «Російський комітет»? — удавав Майвальд, ніби уперше чує, що на німецькій землі діють «Українська рада» і «Російський комітет».

Стефан із задоволенням пояснював:

1 ... 59 60 61 ... 80
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ваше ім'я, майоре?», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ваше ім'я, майоре?"