Читати книгу - "Слідами змови"

Вони мчали так швидко, що на мить нам навіть здалося, ніби вони проскочили, не помітивши нас у зеленому затінку. Годину тому я був би з цього безмірно щасливий, але тепер я палко бажав здійснити Десмондів план і, завдавши ворогові навального удару, скінчити цей поєдинок.

Сер Філіп побачив нас лише в той мент, коли порівнявся з нами. Він стримав коня і почав був питати:

— Ви, часом, не бачили…

Та враз він перевів очі з суворого Десмондового обличчя на дві маленькі похнюплені постаті, що скорчились на схилі поряд з ним. Він так раптово осадив коня, що ледве не вилетів з сідла, і радісно вигукнув:

— То ви спіймали цих мерзотників? Чудово!

А що Десмонд не зрушив з місця, він скочив із сідла і збіг угору схилом.

— Мене зовуть Мортон, — квапливо відрекомендувався він, — сер Філіп Мортон.

Десмонд статечно вклонився.

— Ці хлопці — злочинці. Вони вкрали коней у містера Армтуейта, камберлендського судді. — Сер Філіп обернувся і покликав двох своїх спільників, що спинилися внизу на дорозі. — Гадаю, сер, ви не заперечуватимете, якщо ми самі передамо їх до рук правосуддя? Не знаю, за що ви їх затримали, але найперше вони повинні стати перед судом у нашому графстві і…

Він приязно усміхнувся. Коли треба, то сер Філіп умів бути дуже люб'язний, інакше він не зміг би перейняти на свій бік стількох людей.

Десмонд поважно мовчав, аж поки сер Філіп відчув себе ніяково. У шоломі й кірасі актор мав величний вигляд. Нарешті він повільно, з притиском заговорив:

— Бачите, сер, я перебуваю на службі в королеви…

— Певна річ! Однак ви, звичайно…

— І я прямую в Камберленд.

— Он як? Але ж навряд чи офіцер її величності схоче обтяжувати себе товариством юних злочинців.

— Майте на увазі, — провадив Десмонд, — що я очолюю лише передовий загін армії.

Сер Філіп збентежено витріщився. Ці слова його налякали.

— Дозвольте запитати, що це за армія, сер?

— Прошу. Її величність надіслала цю армію, щоб окупувати північні графства і придушити заколот, котрий, як нам стало відомо, готується там.

— Мати божа! Ви мене приголомшили, сер! — Сер Філіп чудово грав роль пойнятого жахом вірного підданця. Недаремно він так щиро захоплювався театром. — Заколот? Може, ви розкажете, хто його привідці?

— Звичайно, розкажу, сер Філіп Мортон. Ви й ваші друзі заарештовані за організацію змови.

Почули б ви, як урочисто вимовив Десмонд ці слова! Мене б не здивувало, аби він раптом перейшов на білий вірш.

— Заарештовані? Та ви збожеволіли!..

— Нам усе відомо! — гримнув Десмонд, хоч не вислухав і половини з того, що ми встигли розповісти.

Ми наперед домовилися, що ці слова будуть за умовний сигнал. Десмонд вихопив один із тих справжніх пістолів, що були в нього серед театральних. Сер Філіп кинувся вниз, на дорогу, щоб скочити на коня.

— Мерщій! — вереснув він. — Їх замало, щоб затримати нас! Ми можемо…

І враз онімів, побачивши шестеро пікінерів, що вискочили з лісу й перегородили списами дорогу. Він обернувся. Ще один ряд солдатів став упоперек дороги з іншого боку. З-за повороту долинуло дріботіння барабанів, пронизливий звук сурми, повільний тупіт копит.

Я розумів, що почуває цю мить сер Філіп. Він бачив кінець так само виразно, як ми бачили свій кілька годин тому, коли волоцюги тягли нас до старого шурфу. Він дивився на порожню дорогу, але, мені здається, не бачив ні тінистої діброви, ні зелених лугів на схилах гір. Перед його очима постала інша, сумна дорога — страшний шлях у Тауер.

— Проб'ємося! — вереснув він знову й скочив у сідло. Він схопився за шпагу і вже був наполовину витягнув з піхов тонке лезо, коли я стрибнув до нього, вчепився в ногу й рвонув її вгору. Сер Філіп утратив рівновагу і беркицьнув з коня.

Інші опиралися недовго. Не минуло й п'яти хвилин, як вони всі були обеззброєні і зв'язані — ні самі не поранені, ані нас не поранивши.

— Ну ж бо, друзі, гайда до повозів! — скомандував Десмонд, облишивши поважний тон, який більше б личив офіцерові й шляхтичеві.

Коли ми, переможно крокуючи, виступили з-за повороту дороги, знову задріботів барабан, залунала сурма, і ви, мабуть, голову дали б на відсіч, що от-от перед вами з'явиться загін кінноти. Уявіть собі вираз обличчя наших полонених, коли вони побачили «грізну армію під бойовими корогвами»! Мастак Нік так винахідливо грав на сурмі, що слідом за голосним покликом лунав слабкий, ніби десь за півмилі йому відповідав інший сурмач. Поряд стояв Чарлі, вибиваючи в барабан і вигукуючи на весь голос команди. А на додачу місіс Десмонд ганяла бідолашних шкап без кінця по колу.

Але, гадаю, найбільшим ударом для сера Філіпа була зустріч з Кіт. Він увесь спаленів.

— Кетрін!

— Так, це я, сер Філіп.

— Ах ти… ах ти, зміюко!

— Вважайте, що вам пощастило, — холодно відповіла вона. — Ви ж ледве не одружилися зо мною.

Довелося, звичайно, знову все пояснювати Десмондам та їхній трупі і знову вислухати безліч здивованих вигуків.

— Ну, та годі вже, — сміючись, сказала нарешті Кіт. — А то ми ладні балакати без кінця й краю. Згадаймо за королеву.

Її слова протверезили нас.

— Слухайте-но, — мовив я, — якщо ви подбаєте про те, щоб доправити полонених у в'язницю, ми з Кіт позичимо пару їхніх найкращих коней і поїдемо далі. Часу в нас доволі: виставу призначено на суботу.

— На суботу? — Десмонд дивився на мене витріщеними від жаху очима. — То ви нічого не знаєте? Виставу перенесено, вона відбудеться на два дні раніше. Ви нізащо не встигнете!

Настала