Читати книгу - "Індоарійські таємниці України, Степан Іванович Наливайко"

Сур’япутрі (surya+putri) — «Дочка Сур’ї-Сонця». Назва Ямуни. Санскр. putra — «син», відбите в назві річки — Брахмапутра, «Син Брахми» й міста — Паталіпутра. Рutri — «дочка», пор. укр. прізвища Путра, Путря, Путрик, Путренко й село Путрівка на Київщині.

Сурма (sur+ma) — друга за значенням річка в Ассамі, притока р. Меґхни. Приєднується праворуч п’ятьма притоками, що формують злиття з р. Барака в Хабіґанджі (Law, 262).

Індійська Сурма має своїх родичок в Україні:

Сурмачка — пр. Многи, л. Удаю, п. Сули, л. Дніпра (Лох<168>вицький і Чорнухинський р-ни Полтавщини). Інд. Сурма — притока Меґхни, а укр. Сурмачка — Многи. Чи не споріднені тоді й назви Меґхна й Многа?

Сурмиця — п. Ікви, л. Стиру, л. Прип’яті, п. Дніпра (гирло навпроти м. Дубно на Рівненщині, передмістя якого називалося Сурмичі).

Сурмаїв Потік — л. Ужа, л. Лабірця, п. Бодрогу, п. Тиси, л. Дунаю (с. Волосянка, Великоберезнянський р-н, Закарп. обл.).

Із цих трьох назв на увагу заслуговують Сурмачка й Сурмиця, притоки Дніпра.

У басейні Дніпра є річки Сурка (п. Мокрої Сури, п. Дніпра — Дніпропетровська обл.), Сурківський Рівчак (п. Кінської, л. Дніпра, нижче гирла б. Комишувахи — Запорізька обл.), Сурова (п. Мокрої Кінської, л. Кінської, л. Дніпра — Запорізька обл.), Мокра Сура (п. Дніпра, гирло біля с. Волоське, Дніпропетровська обл.; зафіксовані назви щодо неї: Сурки, Сура, Сура Мокра), дві річки Суха Сура (1. л. Мокрої Сури, п. Дніпра — нп, Благовіщенка, Дніпропетровський р-н, Сурсько-Михайлівка, Солонянський р-н, Дніпропетровщина; інші назви: 2. п. Мокрої Сури, п. Дніпра; як п. Тритузної, п. Мокрої Сури, п. Дніпра — Дніпропетровщина).

Таким чином, у басейні Дніпра фіксуються назви Сурка, Сурова, Мокра Сура, Суха Сура (2), Сурсько-Михайлівка (2), Сурківський Рівчак — всього 8. З них 6 річок на Дніпропетровщині, 2 — на Запоріжчині (Сурова й Сурківський Рівчак). Тобто цілком певно й конкретно окреслюється компактний ареал поширення гідронімів на Сура — Дніпропетровщина й Запорожчина.

Більшість цих річок концентрується довкола Мокрої Сури, правої притоки Дніпра. Притоками Мокрої Сури є Сурка (права) й дві Сухі Сури — права й ліва притоки. Тобто чотири з восьми річок зосереджені в невеличкому ареалі.

Є річка Сура — ліва притока Південного Бугу (Вінничина), інші назви якої — Сурка й Суриця. Польське джерело ХVI ст., називаючи річку Suryca, мовить, що «…до річки Суриці та іншої, Братовинської, яка повз Ладижин, неподалік Бугу, доходить до Ямного» (СГУ, 540). Цитата цікава тим, що в Індії для річки Ямуни є кілька назв з елементом Сура. Можливо, Ямне польського джерела й індійська Ямуна взаємопов’язані. Бо в «Словнику гідронімів України» бачимо низку річкових назв Яма, Ямна, Ямин, Яменка, Яменичка, Ямничанка тощо, які не обов’язково (або не всі) можуть пояснюватися з укр. яма. Тим більше, що на Черкащині й Київщині чимало назв мають індійських двійників (Вишнопіль і Вішнупур, Родень і <169> Рудрапур, Вишгород і Вішапур, Халеп’я і Халіюппа (Хараппа). На Черкащині (і в інших областях України) є Ямпіль, тотожний індійському Ямапур, а індійська назва пов’язується з Ямою, який, у свою чергу, тісно пов’язаний із Шівою. В «Авесті» Йіма, тотожний ведійському Ямі, виступає будівничим Вари, блаженної обителі людей, обнесеної трьома коловими валами. Такою обителлю в «Ріґведі» виступає місто асурів Тріпура — «Тримісто»; назва ця тотожна назві Трипілля. Авестійське вара значеннєво тотожне індійському пура (хінді пур) — «місто», відбите в назві Ямпіль і в назвах інших українських міст — Бориспіль, Вишнопіль, Костопіль, Миропіль, Тернопіль тощо. До речі, всі кілька сотень трипільських міст мають колову забудову.

Подібні назви є в басейнах Південного Бугу, Сіверського Дінця і Дністра (СГУ, 370, 540, 545). <170>

Цар Пратіпа усамітнився біля священної Ганги для ревного подвижництва. І якось Ґанґа в подобі богині вийшла з води й сіла на праве стегно праведникові. Вражений Пратіпа мовив до чарівної гості:

— Що привело тебе до мене, красуне? Чим можу прислужитися?

— Я покохала тебе, царю, — мовила дівчина. — Покохай і ти мене. Адже кажуть мудрі: не слід відштовхувати закохану жінку.

— Я не можу покохати чужу дружину або жінку не свого стану. Така моя свята обітниця, — відповів Пратіпа.

— Я не заміжня і не з іншого стану. То невже відштовхнеш мене?

— Не можу я пристати на таке. Ти сіла мені на праве стегно, а воно лише для дочок і невісток? Закохана жінка сідає на ліве стегно. Тому й відмовляю тобі, красуне! Будь краще моєю невісткою. Я вибираю тебе для свого сина.

— Що ж, нехай так, — погодилася дівчина, — я одружуся з ним. Але він не мусить знати, хто я і що я. Що б я не чинила, нехай він не перешкоджає і ні про що не розпитує. Тільки тоді доля пошле нам щастя, а тобі — внуків.

Дівчина зникла. А згодом у Пратіпи та його дружини народився син. А що народився він тоді, коли Пратіпа перебував у смиренному відлюдництві, то й назвали його Шантану — Супокійний. <170>

Коли Шантану виріс, батько закликав його до себе:

— Колись, сину, провідала мене невимовно чарівна дівчина. Якщо раптом вона прийде до тебе, візьми її заміж, але не розпитуй — ні хто вона, ні звідки. І що б вона не робила, ти на те не зважай.

Посадовив сина на царський престол й подався в ліс доживати