Читати книгу - "Вільні стосунки з босом, Ольга Вісмут"

Та дівчина щось мимрить. Їхні голоси затихають. Недовго думаючи, хапаю свої речі. Руки тремтять, поки я намагаюся натягнути на себе білизну. Я не чула відповідь Зимнєва, але вона не має значення, якщо є інша жінка. Хочеться стерти з пам’яті цю мить. Пальці ледве потрапляють на кнопки смартфона.

Викликаю таксі до дому Зимнєва. Я все можу стерпіти. Чудово розумію, що в нього крім мене може бути ще багато жінок. Але навіщо це робити в моїй присутності?

Швидко вилітаю в коридор. З ванної долинає шум води.

Натягую чоботи, мало не ламаю змійку на них. Куртку не накидаю. Беру в руку й залишаю квартиру, намагаючись якомога тихіше зачинити двері за собою.

Не хочу, щоб вона бачила мене, не хочу, щоб він бачив, у якому я стані.

Таксист везе мене додому. Весь світ в один вечір втрачає свої барви.

«Коханий мій» — так і пульсує в голові всю дорогу чужий голос, здригаючись разом із моїм серцем.

Він же й мій коханий.

Вдома ігнорую Настю з її питаннями. Немає сил відповідати. Лягаю в ліжко. Поруч кладу телефон.

Прокидаюся вже вранці. Погляд відразу ж падає на телефон.

Зимнєв. Від нього один пропущений і смс-ка.

Відкриваю її.

«Все скінчено».