Читати книгу - "Колишній, Ульяна Соболева"

 - Вово, я ніколи не буду сміятися над твоїми почуттями ... Ти можеш мені довіряти.

 - Довіряти?  Яке забуте слово.  Пошарпане, зношене і віддане забуттю.  Я ніколи і нікому не довіряю.  Життя навчило мене жорстокими стусанами під дих.

 Ніка поклала руку йому на плече.

 - А ти спробуй.  Іноді все ж потрібно комусь відкритися.  Не можна залишатися покинутим і самотнім вічно.

 Вона ніжно погладила його по волоссю, намагаючись і його заспокоїти, і сама заспокоїтися.

 - Ти можеш піти, якщо хочеш, - глухо сказав він, - я тебе не тримаю.

 - Я не хочу йти.  Я хочу залишитися з тобою.  Ми можемо просто поговорити.  Хочеш, налий і мені віскі, нап'ємося разом і будемо базікати до ранку.

 Вероніка сама здивувалася своїй сміливості, але в цей момент вінувже не здавався їй грізним і страшним Коршуновим.  Це всього лише людина зі своїм болем, слабкістю й каяттям.

 - Правда?  Ти просто хочеш зі мною говорити?  До ранку?  Просто так?  Я не здаюся тобі смішним і убогим?

- Ні, ти здаєшся мені дуже самотнім... Де твій віскі?

Володимир, похитуючись, підійшов до тумбочки і простягнув їй свій келих. В його очах промайнула надія, у них з'явилося щось світле. Як ніби злісна вулична собака дозволила людині почухати у себе за вухом і зрозуміла, як довго сумувала за цим простим задоволенням.

Коли вони випили ще по келих,у і Ніка відчула себе більш упевнено, вона обняла його за плечі і тихо попросила:

- Розкажи мені про неї...Розкажи мені все...

І він розповів...

...Стосунки з Ольгою були схожі на затяжну хронічну хворобу. Володимир не знав, що дівчина вже досить давно вживала наркотики. Вона здавалася йому життєрадісною пахучою квіткою. Вона настільки не схожа на тих дівчат, що Володимир знав раніше. Вони познайомилися зовсім випадково. Коршунов підвіз її з п'яної вечірки додому. Потім зустрів у гостях у друга. Дівчина весь час тримала Володимира на відстані, не дозволяла наблизитися до себе, навіть не давала номер свого телефону. Йому довелося вистежити Ольгу, а потім чекати під будинком, щоб у черговий раз мати можливість побачити. Вона прийшла до нього сама. Несподівано, як грім серед ясного неба. Точніше він, як завжди, стояв біля її будинку з черговим букетом квітів. На цей раз Ольга не пройшла повз, а просто сказала: «Ходімо». Він пішов...як на заклання...Володимир описував цей час, як найщасливіший у його житті. Божевільна пристрасть до цієї дивної жінки зводила його з розуму. Він закривав очі на її несподівані зникнення, на істерики й депресії. Потім Ольга сказала, що їй довелося продати свою квартиру, і більше їй ніде жити. Звичайно ж, Володимир покликав її до себе. Минали місяці, і він став втомлюватися від невизначеності, від її скритності, постійних таємниць і змін у настрої. Коли вона зникла в черговий раз, Володимир простежив за нею. На нього чекав жорстокий удар. Дівчина попрямувала до готелю «Інтурист». Вийшла звідти лише під ранок. Сіла в автомобіль, що під’їхав, і поїхала на околицю міста. Володимир не пошкодував ні часу, ні грошей, і він дізнався про Малишеву Ольгу все. Така яскрава з вигляду і красива оболонка, приховувала гнилу душу і викривлену наркотиками свідомість, позбавлену сорому й моралі. За чергову дозу Ольга готова була продати не лише своє тіло, але і душу. Володимиру тоді здавалося, що його життя зруйноване, що його зрадили, використовували. Він не виганяв Ольгу, вона пішла сама. Вибігла після чергового скандалу з дому і кинулася геть. Володимир пропонував їй лікуватися, хотів відвезти її в інше місто, він готовий був пробачити їй усе. Але вона лише сміялася йому в обличчя і говорила, що кокаїн задовольняє її, безсумнівно, більше, ніж він у своїх жалюгідних спробах довести їй свою любов. Для неї він - нуль, порожнє місце, перевалочний пункт, де їй потрібно було перекантуватися, поки вона не знайде для себевідповідне житло. Тоді він її вдарив. Уперше у своєму житті підняв руку на жінку, і вона пішла. Володимир побачив її лише через декілька днів. Уже мертвою. Його покликали на впізнання, а потім затримали за підозрою у вбивстві. Але він її не вбивав. У цей день, точніше вночі, Коршунов поїхав до столиці у справах. Притому, він був не один, і його алібі підтвердили свідки. Провідниця поїзда, таксист на вокзалі та людина, з якою перебував Володимир. Смерть Ольги потрясла Коршунова до глибини душі, він відчув шок, від якого не зміг оговтатися за довгі роки. Він звинувачував себе в її смерті, він клявся, що знайде вбивцю. Він думав, що знайде спокій, коли справедлива кара наздожене злочинця, але цього так і не сталося. Володимир покарав того, хто забрав у нього кохану жінку, він навіть утік сам від себе, у надії, що в новій країні його хвора і вразлива душа знайде спокій, але минули роки, а образ мертвої Ольги так і застряг у нього в мізках. У кожній жінці він шукав її, щоразу сподіваючись, що прокляття скінчилося, і він зможе почати своє життя заново. Але на нього чекало цілковите чоловіче безсилля. Лікарі поставили діагноз «імпотенція на тлі психологічного потрясіння». І жоден лікар не зміг йому допомогти. Його стопорило в найвідповідальніший момент і все закінчувалося не розпочавшись.

Ніка слухала мовчки, минали години, а вінувсе говорив: то переходячи на шепіт, то зриваючись на грубу лайку. Іноді він знову плакав, іноді нервово ходив по кімнаті і руйнував усе не своєму шляху. Але Вероніка не перебивала. Вона вислухала до кінця. Потім він, знесилений, заснув у кріслі, а вона так і не зімкнула очей до самого ранку. Незважаючи на те, що Коршунов був п'яний, як чіп, він контролював свою промову. Жодного разу не згадавши ім'я того, кого вважав винним у загибелі Ольги. Але Вероніці здавалося, що вона знає, хто міг убити його коханку. Тепер багато що ставало на свої місця. Ворожнеча між Однооким і Коршуновим почалася ще багато років тому. Друг-це той, про який говорив Володимир, це Генка. Саме з ним і зустрічалася раніше Ольга, саме він і підсадив дівчину на наркотики, а згодом почав продавати її тіло багатим клієнтам, щоб та розплачувалася за борги. Саме він убив Ольгу, коли зрозумів, що та більше не бажає бути його лялькою і приносити йому постійний дохід. Звичайно, Володимир не сказав про це прямо, але Вероніка здогадалася. Якимось чином Коршунов помстився Одноокому, їй уже було зрозуміло. Тільки її власна роль у цій дивній грі все більше здавалася їй жахливою. Ніхто з них її не пощадить: ні Коршунов, коли дізнається, на кого вона працює, ні Одноокий, коли вона стане йому не потрібною. Ситуація ставала дедалі не безпечнішою, виходила з-під контролю, і Вероніка розгубилася. Нею оволоділа паніка. Вона лежала в чужому ліжку, дивилася у стелю і подумки проклинала себе за те, що погодилася на цю авантюру. Усього два тижні тому її сіре повсякденне життя було просто ідеальним у порівнянні з тим хаосом, що відбувається зараз. Невже немає виходу з цієї страшної ситуації? Невже немає порятунку? Вона більше не вірила в те, що Одноокий так просто її відпустить. Після того, як вона стане йому не потрібно, її усунуть. Так само, як і Ольгу. У цьому вона нітрохи не сумнівалася. Ніка сіла на ліжку і застигла, потім стиснула руки в кулаки.