Читати книгу - "Кохаю. Цілую. Твій дах, Марина Комарова"

- Гарне запитання, - буркнула я. - Знала б - робила.

Ярослав, здається, забув, в якому він стані - настільки захопила історія пані Футлярчик та пана Скрипки. Навіть відкинувся на спинку дивана, заклавши руки за голову. Потім задумливо подивився на мене. Чомусь від цього погляду стало не по собі.

- Ти чого? - занервувала я.

- Віто, рибко моя, а скажи будь ласка...

І знову тиша. Здається, навіть чутно, як цокає здоровенні годинник на стіні.

- Ну що?

- Скажи, - вкрадливо продовжив Ярослав, - а тобі подобається цей Руслан?

Повітря зникло з легких. Здалося, що я ніколи не вміла дихати. Думки в голові спурхнули різнокольоровими пелюстками й розлетілися, немов під поривом сильного вітру. Так, Віто, зберися. Це ж питання, на яке відповідь зрозуміла. Ніякої позитивної бути не може! І... і...

- Я... - невпевнено почала, не знаючи, як продовжити.

- Так-так? - невинно уточнив Ярослав.

- Мені... тобто як тобі сказати...

- Словами, рибко моя, словами. Ну?

Набравшись сміливості, я було відкрила рота, але з коридору долинув страшний гуркіт. А потім підозрілий скрегіт та питальне: «Мяв?»

- Віта-а-алік! - заволала я й кулею понеслася вбивати це сіре чудовисько.

***

Ну яка нахаба!

Я зробив глибокий та гучний вдих. Ні, це нікуди вже не йде! Якщо я сьогодні ж таки не поговорю з нею відкрито, станеться непоправне. І вже треба буде їхати не в аптеку, а в ЗАГС.

Власні наміри трохи лякали. Але в той же час з'явилася визначеність. Чітка така, нахабна і непробивна. Така ж, як товстий кіт Віти.

І цей чоловік... Господи. Такого я явно не очікував. Але вигляд у нього справді був... дивний. Начебто як при жадобі любовних втіх обидва партнери повинні знаходитися в одному приміщенні, бажано на одному ліжку. Якщо ви будете в кімнаті, а ваша кохана у ванній, сексу не вийде. Ні, може, я не знаю якихось новаторських способів, але начебто так завжди було!

Втім, незабаром все думки про Віту відійшли в сторону, тому що я приїхав до Айдара. Зам подзвонив, виклавши виниклі складнощі на роботі. Не те щоб це не може бути врегульований будній день, але... У мене ще «Ан-Лін» і взагалі як би відпустка. Тому яка різниця: працювати в неділю або в понеділок?

Часу пішло не так багато, але все ж довелося повозитися. Айдар кмітливий, але я все-таки цим з інституту займаюся. До того ж є деякі шкідливі партнери, специфіка спілкування з якими відома тільки мені і батькові.

- Вибач, що висмикнув так, - Айдар розвів руками. - Я не спеціально, не думав, що ти так прискрчиш.

- Чіп та Дейл поспішають на допомогу, - хмикнув я, зціпивши руки за спиною й дивлячись у вікно на нічний Київ.

- Тоді я буду Гайкою, - з кухні вийшов Грабар, тримаючи в руках тарілку з бутербродами і вже захоплено жуючи один з них. - Рустамов, тебе прибити треба. Солідний начебто чоловік, а пожерти в будинку нічого.

- Міг би з собою і щось принести, - ні краплі не зніяковів Айдар та, зім'явши зіпсований документ в паперовий ком, жбурнув в колишнього колегу.

Що ж, вони обидва працювали в однієї людини, яка поїхала потім до Франції. Олег, правда, перебрався до Москви трохи раніше, а Айдар пішов до мене. Здорово, що людей об'єднує не тільки робота, а й дружба.

Весь той час, що ми сиділи, розгрібаючи пропозиції партнерів, Олег навіть не показувався, знаючи, що не можна відволікати й заважати. Але, зрозумівши, що ми закінчили, вибрався... і навіть з їжею.

- Руслан, бачу печаль в очах, - раптом незворушно сказав Олег. - Щось не ладиться?

Можливо, він хотів запитати про Дітмара та спадок, проте не став цього робити. Занадто розумний та делікатний хлопчик. Не тільки в робочих питаннях, але й в особистих. Моторошно цікаво, чи цінує це його нинішній роботодавець? А якщо ми все зрозуміли зі Змієм правильно, то й друга половинка. Цікаво, яка вона?

«Така, якою подобаються ділові костюми, крижані принци та юридична гра словами», - підказав внутришній голос.

Раптово я усвідомив, що нічого з цього не повинно подобатися Віті. І на душі чомусь стало краще. Ні, звичайно, я не ревнував Віту до Олега, але... все одно якось полегшало.

- Жінки, - буркнув я в нападі відвертості, - хай їм грець. Розум говорить одне, а все інше - інше.

- Сподіваюся, решта - не тільки член? - невинно поцікавився Айдар.

- Йди до біса, - беззлобно хмикнув я, дивлячись, як він тягне з тарілки Грабара бутерброд. - Ти теж кобелюєш як подобається, давно тебе послала твоя Світлана?

Айдар закинув голову та розсміявся. Світлана, Милана, Людмила, Зарина - яка різниця? Він примудрявся в мить зачарувати жінку та елегантно звалити. Однак всяко знайдеться хижачка, яка прибере його до своїх кігтики.

- Ну, це одвічна чоловіча проблема, - трохи посміхнувся Олег, спершись спиною на одвірок й склавши руки на грудях. - Але хіба ти не радий, що у тебе є жінка?